Світ без таємниць

06:00

Молодий оператор вражено дивився на екран і не вірив власним очам. Стовпчики чисел перед ним деформувалися, обертаючись в літери і складаючись в жахливе послання. Якщо бодай частина цього правда…Але як можна не вірити цим твердженням після продемонстрованого?

– Як мені запобігти цьому? – схвильовано прошепотів юнак. Як не дивно, він отримав відповідь у наступному повідомленні.

«Ти не зможеш. Ніхто не зможе, крім однієї людини».

– Кого? – запитав обнадіяний оператор. Знаки на екрані охоче відповіли:

«Леоніда Романенка, приватного детектива»

08:00

Клієнт нервово озирався і втягував голову, немов не почувався в безпеці у офісі приватного детектива. Леонід Романенко, високий сорокарічний брюнет у блакитному костюмі, простягнув йому чашку кави.

– Дякую, – прошепотів блідий інтелігентний юнак в окулярах, тримаючи напій обома руками і не п’ючи. – Я не знаю як це пояснити, але часу в нас обмаль…

– Будь ласка, не хвилюйтеся, – приязно всміхнувся йому детектив. – Так ви лише більше заплутаєтеся. Для початку хто ви і чим займаєтеся?

– Мене звуть Григорій Верховина, – повідомив клієнт. – Я журналіст за фахом, але зараз працюю оператором на фільтрувальній станції.

– Тобто, водоочисній? – уточнив Тарас, огрядний сивовусий здоровань. Григорій похитав головою:

– Ні, інформаційній. Розумієте, зараз в світі надлишок інформації. Ноосфера Вернадського давно вже не теорія, а окрема екосистема зі своїми законами. І, як і інші ресурси, її потрібно контролювати, інакше вона нас поглине і знищить. Інформація з усіх джерел стікається на фільтрувальні станції, типу нашої, де ми видаляємо повтори та неварте уваги і формуємо інформаційний масив, яким згодом користуються ЗМІ та звичайні громадяни.

– Нічого собі, – вражено хмикнув здоровань. – Важкувата, мабуть, праця.

– О, процес майже повністю автоматизований! – запевнив клієнт. – Я лише затверджую кінцевий масив та час від часу перевіряю результати. І саме тому, те, що нам загрожує так жахливо. Розумієте, я починаю рано і рівно о шостій масив заговорив зі мною…

– Вибачте, що? – недовірливо перепитав Леонід. – Тобто, заговорив?

– Написами з екрану,  – пояснив Верховина. – Знаю, як це звучить, але, запевняю вас, я не збожеволів. Він повідомив, що о вісімнадцятій розкриє таємниці всіх семи мільярдів землян.

– Хіба це можливо? – здивувався Жан, довгов’язий сивий актор. Клієнт тільки розвів руками.

– Можливо, – несподівано впевнено заявив Блекі, хакер агентства. Колеги здивовано обернулися до нього, адже парубок в чорній бандані і чорній же футболці, що обтягувала його чимале черевце, зазвичай не втручався в розмови з клієнтами.

– Навіть при найкращому розкладі це спричинить катастрофу, – скрушно зітхнув Романенко. – Досить згадати чим закінчувалося оприлюднення будь-яких секретів, неважливо вартих уваги чи ні. Таємні переговори політиків чи інтимні фото зірок неодмінно ведуть до скандалів, а у випадку одночасного і глобального розкриття світ захлесне хаос.

– Але далеко не всі користуються комп’ютером, – заперечив Тарас. – І тим більше, довіряють йому щось провокаційне чи ганебне.

– Це не має значення, – знову втрутився Блекі. – Якщо ти відсутній в соцмережах, тебе вирахують по телефонним розмовам. Не користуєшся телефоном – шукатимуть у записах відеокамер. Живеш відлюдником на краю світу – все одно маєш якісь документи, а отже паперовий слід за тобою тягнеться. Когось зачепить більше, когось менше, але чистим ніхто не лишиться. У кожного знайдеться больова точка.

– Вибачте, а чому ви вирішили звернутися саме до нас? – запитав клієнта Леонід. – Проблеми глобального рівня не зовсім наш профіль.

– Це й найдивніше, – вирячив очі Григорій. – Мені вас порадив сам масив. Сказав, ви єдиний, хто зможе це зупинити.

– Що ж, це все пояснює, – Романенко рвучко підвівся і потиснув хлопцеві руку. – Григорію, у мене до вас важливе прохання. Поверніться на роботу і спробуйте вмовити керівництво затримати сьогоднішній масив. Віра складе вам компанію.

– Я вже намагався, але це нічого не дало, – понурився Верховина. –  Наді мною тільки сміються і я не можу їх винити. Сам би нізащо не повірив, якби не бачив на власні очі.

– Не хвилюйтеся, я вмію бути дуже переконливою, – запевнила Віра, приваблива брюнетка за тридцять. – Бувайте, хлопчики! – кинула вона наостанок, залишаючи офіс.

Лишившись вчотирьох, сищики перезирнулися.

– А тепер колися, – звелів Тарас, загрозливо нависнувши над столом Блекі. Молодик втягнув голову в плечі.

– Про що ти? – пробубонів він, закриваючи якісь вкладки.

– Ти знайомий з тим, що загрожує нашому клієнтові і всій планеті краще нього самого, – пояснив Леонід. – Гадаю, ти вже стикався з подібним раніше. Нам потрібні подробиці.

Коли Блекі поглянув на шефа, його очі блищали від сліз:

– Це я створив цю загрозу.