Світло для сліпих

-Ганс, ти втратив свою маскулінність у цій війні.

-Її втратив кожен, хто прийде сказати нам що таке смерть, коли ми складаємо їх криваві гекатомби, ми стаємо гнилими тінями, які як туман огортають сірі граніти могил.

-А якщо жінка скаже, навіть нехай наївна, що ми втратили себе?

-Її пристрелять перед розтлінням.

-Чекай, якщо вона скаже, що ми – надгробні вінки, з медалями і хрестами замість квітів, що наша кров ще розцвіте?

-Ти віриш в Бога?

-Дивне запитання. Я думаю про це, коли мене має не стати, пах і труп закатаний без сліз, хоча гнити в цьому болоті – не краще. Так от, Вараву відпустили, за таким і фактором я живий, а якийсь агнець помер від мого свинцю. Де Бог?

-Пам’ятаєш усіх вбитих?

-Так, Маркусе, себе також.

-Чим відрізняється день народження від дня смерті?

-Нічим, завжди купують квіти. Живі квіти неживим, навіщо сліпим світло?

Йогонес де Сіленціум

Подобається

#3955 в Сучасна проза
#4206 в Різне

У тексті є: війна, біль, сльози

Відредаговано: 09.08.2018

Додати до бібліотеки

Поскаржитись