Таємниця книги

1 частина

          Я прокинулась від того що на моє ліжко потрапляли промені сонця, а точніше мені в очі.На годиннику було 8:32. Ранок був чудовим, сонячна погода, і саме головне: мій чудовий настрій. Я встала з ліжка і попрямувала до ваної кімнати. Як тільки я привела себе до порядку, я далі пішла на кухню. В ніжно зеленому халаті и білим рушником на голові, я заварила мою улюблену каву. Сидячи на стільці і п'ючи каву маленькими ковтками я думала чим буду займатися цілий день. Адже неділя, нікуди не потрібно йти, а сидіти дома теж якось не хотілось. 

     Допивши каву, я пішла одягнутися і піти прогулятися по парку, а потім може зайти в кав'ярню. На вулиці пришла весна було тепло, тому я одягнула світлі джинси з блискітками, білу футболку, та чорні кеди. Я вже мала виходити з дому, але вчасно помітила що не взяла свій мобільний телефон. Доки я згадувала, почула що з кімнати грає мелодія мого мобільного телефону. Я відразу ж пішла, то звонила моя мама.

   -Так, мамо.

   -Доню, ти вже прокинулась? Чи я тебе розбудила?

   -Ні, я вже прокинулась.

   -Коли ти вже додому приїдеш?

   -Мамо, я чесно кажучи незнаю,  завтра на навчання, потім на роботу, можливо на ці вихідні приїду, я тобі скажу, обов'язково!

   -Гаразд, ну добре бувай, в мене зараз багато роботи.

   -Бувай, я тебе люблю мамо.

   -Я тебе також.

   Далі вже розмова закінчилася, в мене на очах майже виступили сльози, але їх перебив наступний телефоний дзвінок.

  -Алло, Аню це ти?

  -Ні не я.

  -Що ти мене обдурюєш!

  -Що ти постійно запитуєш, звичайно я, хто  ще?

  -Приходь до мене зараз, мені мама мої дитячі речі передала, подивимося разом, заодно чаю поп'ємо, потім можливо підем погуляємо. Ну то як прийдеш?

  -Навіть незнаааю.... - Проговорила я з протяжкою, і з посмішкою на лиці, чекаючи на її відповідь.

  -Усе ти знаєш! Давай швидко до мене!

  -Уже йду.

   Мені було приємно що позвонила Оля, що не прийдеться проводити день на самоті. Я вже вишла з дому і попрямула в бік Оліного будинку, а йшовши я слухала мою улюблену музику. Йшла я напевне хвилин 10, і вимкнула музику бо підходила до Олі, вона щойно вишла з будинку. І бачу що біжить до мене на зустріч, а я до неї і ми разом обійнялися.

  -Ну нарешта ти пришла, я вже тебе зачекалися.

  -Воно видно, розповідай що сьогодні будемо робити?- уміхнено запитала я.

  -Ну поп'ємо чаю, та подивимося мої дитяті речі.

  -Гаразд.

 Я шла в очікуванні чогось загадкового, навіть не помітила як ми опинилися на Оліній кухні. Вона вже заварила чай та поставила переді мною, добавивши на стіл тарілку з печивом та моїми улюбленими цукерками. Я задумливо пила чай маленькими ковтками, думаючи вже про свої дитячі речі. Мені справді стало цікаво, які були мої речі, що за іграшки, можливо якісь дитячи малюнки.

  -Агов! Ти мене чуєш,- Оля почала переді мною щелкати пальцями.

  -Мг? Так, звичайно просто задумалася,

  -Цікаво про що, а може про кого? - Оля почала сміятися, я також, хоча мені було зовсім не до сміху. 

  -Та ну, що ти, просто мені також стало цікаво про мої речі, я б також захотіла побачити їх, що правда я незнаю чи вони збереглися. - В мене промайнуло чуття якойсь тривоги, чи може навіть слабкості, незнаю що тоді зі мною відбувалося. Та я не стала звертати на це увагу, а пішла за Олею, в її кімнату.

    Там я побачила коробку, там мабуть лежали її речі. Ми сіли навпроти цієї коробки і Оля почала її відкривати. Спочатку пішли малюнки, точніше каракулі маленької дитини, Оля подивилася на малюнки і почала сміятися, передаючи мені, мені стало трішкі веселіше, й я трішки засміялися. Але смуток всеодно взяв своє. Після малюнків йшли дитячі книжечки, про тварин,овочі й фрукти і все інше. Коробка була не великою, тому залишилася тількі Оліне брязкальце. Я майже видавила посмішку з лиця, коли Оля на мене подивилася. Та на вулиці здійнявся сильний вітер, затянуло небо як на зливу. 

 -Олю, дивись погода геть зіпсувалася, я мабуть піду додому, бо щось не хочеться йти під дощем.

 -Ну гаразд, йди, шкода що не погуляли.

 -Так, погуляємо в наступний раз,

  Оля посміхнулася та обійняла мене і я пішла. На вулиці було похмура погода, наче погода відображала мій настрій: вранці був чудовий настрій - чудова погода, зараз похмурий настрій- похмура погода. Від цієї думки в мене з'явилася посмішка. Та мої руки почали накрапати маленьки капельки дощу, аж тут я згадала, що забула свою накидку у Олі. Ну ось я підійшла до свого дому, відкрила двері й заскочила у свій будинок, теплий та затишний.

  Я переодягнулась, в світло-рожеву ночну сорочку, зробила собі гарячого чаю, та сіла в тепле ліжко  дивлячись телепередачу. Навіть не помітила як заснула.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше