Біда за бідою

Біда за бідою

                За вікном дув прохолодний тихий вітер, якого майже не було почути, лише легкі коливання дерева показували що він існує. Таня збиралася виходити з дому, сьогодні вона знову запізниться на роботу. Це триває вже три тижні відколи захворіла мати, вона що разу спізнювалася, і останнього разу директор пригрозив звільненням. Для Тані це було б ще одною бідою після хвороби матері, всі зароблені гроші йдуть на лікарню через це дівчина продала старий будиночок який дістався їй від бабусі. Та навіть цих копійок не достатньо щоб якось виживати. Крім того що вона вийшла пізно, тепер ще й як на зло ні як не могла приїхати її маршрутка.
                Так тепер трохи про Тану, що вам потрібно знати, їй двадцять шість років, вона працює флористом в магазині квітів, в одному з супермаркетів Рівного. Таня має старшого брата та маму яка вже хворіє три тижні, захворіла мати раптово в неї стався приступ білої гарячки. На лікування потрібно більше грошей, не маючи великого вибору вона продала старий будинок. Та знайшла додаткову роботу, ранком в магазині продає і усміхається хоча на душі така злість та біль, а вечором в клубі офіціанткою, і знову повинна показувати що в неї все чудово.

                П’ятниця тринадцяте, для дівчини останній день на роботі це вона знала добре, шеф не простить їй цієї затримки. Автобус ні як не хотів появлятися на зупинці. Не маючи великого вибору дівчина вирішила викликати таксі, приїхала на роботу по одинадцяті вже як годину магазин мав бути відкритим, але її шеф цього не зрозуміє, чому вона спізнається йому все одно до її проблем. Таня зайшла в магазин вона вже була ніякою, знала що сьогодні її звільнять. Пройшло якихось п’ятнадцять хвилин, як на порозі з’явився Орест Миколайович, начальник Тані. Він був вже похилого віку. Але ще той ловелас навіть до Тані загравав, чіплявся та дівчина його легко відторгнула. За це він почав ставитися до неї як до бидла будь яку дрібничку погрожував звільненням. До цих слів дівчина звикла, але не могла уявити себе без квітів, лише вони піднімали їй настрій і давали сили пропускати крізь вуха слова начальника. Навіть тоді коли він був надто жорстоким до неї.
- Ти знову спізнилася?- з порогу одразу почав кричати.
- Ви ж знаєте яка в мене ситуація в дома,- мовила надягаючи фартух, чоловік закрив двері за собою поглянувши на дівчину.
- Але твій робочий час є робочим і все мене не хвилює що в тебе в дома відбувається, не хочеш працювати вали, на твоє місце повно кандидаток,- відрізав оглянувши магазин по сторонам. Він завжди шукав до чого придертися, то квіти погано виглядають, а що робити коли вони і так спасає їх чим може вони ж довго не стоять без холодильників, то вітрину повитирати не встигла.
- Так, але це було в останнє,- промовила поглянувши на чоловіка дівчина. Напевно вона сама собі не вірить що каже це вже не вперше.
- І справді в останнє від нині ти не працюєш, ти звільнена гроші получиш на карточці в понеділок, - мовив чоловік підійшовши до прилавка. Дівчина завмерла невже їй це не почулося. Він справді звільнив її.
- Оресте Миколайовичу, ви ж знаєте що в мене проблеми, - почала знову. Та чоловік раптом перебив її.
- В тебе постійно якісь не гаразди в дома, то трубу прорвало і ти сусідів затопила, то ще щось. Від нині ти звільнена, забирай свої речі і вимітайся. – Гаркнув він, навіть не збираючись дослухати дівчину. 

Таня нічого не відповіла лише тихо сіла на стілець, їй закрутилася голова таке в неї тепер часто буває. Вона погано всипається, тому напевно голова дає про себе знати ще й втома. За п’ять хвилин дівчина склала усі свої речі, це були флористичні прилади які вона купувала своїм коштом, фартушок і рукавички ти ще деякі дрібнички. Вийшовши вона лише провела очима магазин, в якому працювала три роки, це була друга робота дівчини від тоді як вона закінчила навчання в університеті. З першою вона пішла сама хазяїн хотів щоб вона з ним переспала. Таня не була з таких легковажних дівчат вона відносилася до стосунків дуже про особливого. Після того як її батько пішов з сім’ї, тоді Тані було лише сім років. Він заві нову родину, і викреслив зі свого життя двох дітей Тану та її брата Павла. Хоча коли батько пішов мама поводилася так наче нічого не сталося, але це вплинуло на її здоров’я, пройшов рік і вона потрапила з першим приступом в лікарню, брату тоді було тринадцять. Та все пройшло і більше нападів не було до цього року. Таня погано знала про причину нападів, але мамина психіка сильно тоді постраждала. Залишившись з двома дітьми вона викручувалася як могла, Таня навіть ніколи не чула як вона плакала, тому все постійно брала в голову, і от тепер знову хвороба прогресує.
                Йшовши вулицею дівчина думала звістки вона буде мати гроші, щоб сплатити наступний місяць лікування і кредит брата. Павло взяв кредит після того як одружився і їм потрібно було житло, чому його сплачує Таня, а тому що він поставив ультиматум вона живе на квартирі з мамою він там має частку, вона повинна відати йому сто тисяч гривень. Половину суми дівчина відала коли продала будинок в селі в якому давно ніхто не жив, але цього не досить ще кожного місяця вона сплачує в банк дві тисячі гривень, а на мамине лікування потрібно ще три, і на життя. Цифри лише вони крутилися в голові дівчини останнім часом, вона забула вже коли нормально сиділа з друзями в кафе. Коли стало надто скрутно від без виходу, дівчина продала трьох кімнатну квартиру в центрі міста де жила з мамою, і купила одну на околиці міста. Це сталося три тижні також тому, мама не приходить до тями вже ці тижні, тому Таня кожен день приходить до неї. Лікар каже що це може допомогти жінці прийти до реальності, але дівчина не бачить ні якого прогресу. Тепер ще й звільнення, вона цього удару не зможе так просто прийняти.
                На горизонті появився автобус який їхав до лікарні дівчина побігла за ним, в кишені виявилося лише три гривні туди, а назад вона не має за що повернутися. Та на це вона не звернула уваги, всю дорогу яка займала тридцять хвилин вона думала що робити їй далі.
                Гроші які вона заробляє в клубі не хватить на про життя і кредит. Сума складає три тисячі з чайовими. Вихід лише шукати ще одну роботу, але чи сили здається покинули її. Зайшовши в лікарню піднялася на гору, все тихо напевно пацієнти сплять подумала направившись до кабінету лікаря розпитувати за стан матері. Дмитро Ярославович Гук, був лікарем матері він був професором з психології та не поганим невропатологом. Завідувачем лікарні та лікарем який міг допомогти жінці.
- Доброго дня.- Промовила постукавши по дерев’яних дверях.
- Як сказати Тетяно Володимирівно,- піднявши очі відповів чоловік. Він знає що лише Таня так піклується про маму, брата він бачив лише двічі, а ця крихітна дівчина заходить до лікарні що дня.
- Чому? щось сталося з мамою?- прикривши за собою двері запитала дівчина.
- На жаль, так, припадки стали частішими, вона почала марити та говорити дивні речі,- мовив лікар вивівши очі від паперів які заповняв до цього.
- А це погано?- стривожено запитала дівчина. Вона знала що не добре, але щоб настільки, потрібно щось робити, може призначити інше лікування.
- Стан її був вже кращий до поки не прийшов ваш брат він щось її сказав і вона налякано почала кричати, і кликати вас,- Таня стиснула кулак, знову все цей Павло, ні як не заспокоїться постійно як прийде то мамі стає гірше. Чому він такий схожий на батька. Дівчина сіла на крісло.
- Мені можна з нею побачитися?- запитала поглянувши на лікаря.
- Так, але вона зараз спить, почекай трохи в коридорі.
- Може якісь лікарства потрібні? Я все принесу аби їй стало краще,- мовила дівчина відчувши не великий дискомфорт.
- Ні, я покличу коли ти зможеш зайти до неї,- відповів лікар повернувшись до своїх справ.
- Я почекаю,- Таня вийшла з кабінету і сіла в коридорі коло палати матері. Дівчини почала боліти сильно голова вона пила сильні таблетки від головного болю, ковтнувши її Таня поглянула у вікно там гралися діти, і повівав вітерець дерева колихалися дівчина заворожено дивилася, як раптом її спокій перервав Дмитро Ярославович, який появився ні звідки.
- Можеш заходити, вона чекає,- Таня радісно підскочила з місця зайшовши до мами в палату. Жінка не одразу ж впізнала дочку.
- Мам це я Таня, як ти тут, а в мене новини для тебе брата буде син,- Вона дивилася на маму та говорила до неї, але та просто кліпала очима,- Чуєш він хоче його назвати Ігорком. Так, як дідуся, мам чуєш.- дивлячись погладжуючи по руці промовила дівчина. Та здається жінка зовсім не чула своєї дочки.
- Ти. - накинулася на неї мати раптово,- Навіщо продала квартиру?- закричала на всю палату від чого Таня підхопилася на ноги.
- Відпусти,- Прохрипіла Таня спираючись до стіни, мамин кулак все сильніше стискав горло. Дихати було важко, і в голові почали крутитися чорні плями,- Відпусти. – похрипіла дівчина знову, коли в палату забігли двоє санітарів вони звільнили Тану. Жінка ще тягнулася до дочки коли раптом просто заспокоїлася від уколу який дали їй санітари. Вийшовши в коридор, Таня не була наляканою лишень приголомшена такою поведінкою мами, з сусідньої палати вийшов лікар
- Вона мене чудь би не вбила,- промовивши до себе мовила дівчина, очі почали сльозилися.
- Це ще один напад, можете трохи часу приділити собі поспіть вона і так не пам’ятає вас,- Спати ах як вже вона б хотіла цього бо вже не пам’ятала навіть коли останній роз виспалася. Як що щастило то вона спала три години в день, а то взагалі без сну.
                До дому дівчина йшла пішки, почався дощ, з тихого вітру здійнявся холодний морозний зимовий вітер який зносив її в одну то в іншу сторону. Таня була голодною, мокрою та ще й без роботи, і в голові не вкладалося що мама напала на неї. Додому йти далеко, навіть змоги занести зимові чоботи в ремонт не було часу, так і ходила в кросівках та осінній курці коли було надто холодно. Накинувши шарф закутала голову. І так що разу.

                Прийшовши до дому вже була година п’ята зваривши чай, з булочкою так вона пообідала, висушивши волосся яке було вщент мокре. Сіла шукати в Інтернеті роботу, цей місяць останній бо наступного вона вже виключає його. За своєю професією дівчина нічого не змогла знайти, все ж кінець місяця може тому і не має вакансій на роботу. Десь година восьма продзвенів телефон, від звуку якого дівчина підскочила на ноги.
- Привіт, -промовила дівчина.
- Таня що робиш, могли б зустрітися,- промовив чоловічий голос в трубці.
- Алекс в мене не має грошей на дорогу ще й сьогодні звільнили. Мені потрібно за годину виходити на роботу в клуб, не маю часу.- відповіла гострим тоном дівчина. Вона говорила завжди так коли злилася.
- Добре там і зустрінемося.- відповів чоловік похапцем кинувши телефон.
- Алекс,- та телефон вже був кинутий.