Тихоня

Глава 1

 — Наталі, ти знаєш у чому твоя головна проблема? — редакторка, ця непроникна брила, дивиться на мене з поблажливою послугою. Отже, рішення вона вже прийняла, просити та клянчити марно.

— Мій гострий язик? — поникнувши на стільці, згадую яке це звільнення за рахунком. Я трохи збилася, але здається восьме.

— Ось бачиш, Наталі, ти навіть усвідомлюєш причину. Тебе звільнено!

Що нас не вбиває – робить нас сильнішими! Подумаєш, журналіст у нашій країні завжди знайде собі роботу, благо писати є про що та про кого. Мені не дуже й подобалася ця газета! Теж мені видання, над їхніми рейтингами хочеться ридма ридати! Ось нехай тепер залишаються зі своєю солодкою Моллі, яка навіть у переповненому сміттєвому баку бачить позитив! Ха! Ні краплі не засмутилася! Ну то й що, що грошей немає, позичу у Ейдана… знову. Старшим братам належить дбати про недолугих сестер.

— Знову? — Відчинивши мені двері, Ейдан закочує очі. Він вже за виразом мого обличчя все зрозумів. — Наталі, ти невиправна. Ти що вирішила піти на рекорд? Потім хвалитимешся своїм онукам: «лопухи, що ви розумієте, ось мене звільняли сто чотири рази»! Тебе це бавить?

— Ось тільки не треба іронізувати, які ще онуки, — плюхаюсь у його улюблене крісло, знаю, що він цього не любить, але не можу нічого з собою вдіяти. Такий у мене характер, до чого тут я? — Щоразу мене звільняють за правду! Це не в мене проблеми — це у них проблеми. Навколо так багато недоумків.

— І ти не втомлюєшся кожному недоумку повідомляти, що ти про нього думаєш. Хіба дорослі люди так поводяться? Наталі… трясця… тобі двадцять вісім, а ти досі як некерований підліток!

— Ти називаєш дорослими тих, хто вміло прикидається, носить лицемірні маски, маскує правду, видаючи її за брехню, вішає локшину своїм виборцями, покупцям у магазині і навіть матусям у школі? Ти про цих дорослих людей мені говориш, Ейдане?

— Життя складне і правда у кожного своя. Ти що вирішила боротися за справедливість самотужки? У цьому світі треба вміти пристосовуватися. Твоя правда іноді схожа на безтактність. Ну, подобається людині мати три коханки, навіщо про це розповідати його дружині чи називати суддю старим козлом? У тебе жахливий характер, Наталі. Я боюся, що одного разу мені постукають у двері і я побачу на порозі поліцейських з твоєю фотографією.

— Досить читати мені нотації! Цим навіть наші батьки не займаються.

— Бо вони з тобою не розмовляють!

— Так, я отруйний плющ на вашій милій клумбі. Один ти бідний мене терпиш, бо твої секрети я заприсяглася нікому не розповідати. Ти мій єдиний виняток. Бачиш, як я люблю тебе. Ейдане, мені потрібна робота та гроші. У мого кота скінчився корм. Не треба так хитати головою, я все тобі поверну. Обіцяю, цього разу я постараюся бути гарною дівчинкою, мовчатиму в ганчірочку, роблячи свою роботу.

— Це ти мовчатимеш у ганчірочку? Тебе називають найскандальнішим журналістом у місті, і ти мовчатимеш? Смішно, Наталі. Бачиш, я вже задихаюсь від сміху. Тебе вистачить рівно на два дні, а потім ти розкопаєш чергову сенсацію, зіпсуєш усім оточуючим нерви, отримаєш свою порцію задоволення і знову залишишся без роботи. Ти некероване стихійне лихо. Мама права, ми навіть заміж тебе видати не зможемо, тому що хлопці або драпатимуть, або помруть від серцевого нападу. Я дам тобі триста доларів і тільки тому, що люблю твого придуркуватого лисого кота, — Ейдан кладе на столик готівку і щось швидко набирає на своєму телефоні. — Скинув тобі контакти одного мого знайомого. Думаю, ти можеш спробувати ще там щастя пошукати. Хоча, як я чув, охочих потрапити на п'ятий канал не мало. Раптом вони люблять божевільних.

— Дякую за комплімент і за підтримку, — кривлюсь у відповідь. — Телебачення? Ти серйозно? Туди беруть тільки сексі-пупсиків, а я не така.

— А ти спробуй, Наталі! Увімкни свою вбивчу харизму та мізки врешті-решт!

— У тебе є щось пожувати?

— О, господи. Шукай щось у холодильнику. Я запізнююсь, у мене зустріч.

— З тією заміжньою дамочкою?

— Не твоя справа! Зачини двері, коли йтимеш.

— Люблю тебе, Ейдане! Ти найкращий брат! — кричу йому навздогін.

Мені призначили зустріч на десяту годину ранку. Я постаралася одягтися якомога пристойніше, навіть не спізнилася. Думала, у мене буде співбесіда з менеджером, але коли секретар повідомила, що мені потрібно буде пройти перевірку у найголовнішого — я трохи засмутилася. Тут навіть пальці схрестити не допоможе, бо я багато чула про Остіна Купера, генерального директора п'ятого каналу. Той ще гівнюк та бабій. Я, само собою, не в його смаку і дякувати богу, але він мене точно не візьме, тому що у мене немає довгих ніг, п'ятого розміру грудей і найголовніше — блискучих рекомендацій. Мені не подобаються такі самовпевнені типи, які думають ніби їм поклоняється весь світ. Працювати тут я навіть не мріяла, тож не помру від розчарування, якщо мені відмовлять. Зате перед Ейданом моє сумління буде чисте.

— Отже, — великий бос кинув короткий погляд на сіру мишку, що сидить у кріслі навпроти нього і ткнувся в мою анкету. — Наталі, що ви можете нам запропонувати?

— Нелюдську завзятість та нестандартний погляд на ситуацію. До цього я писала статті у «Новини Міссісіпі».

— Досить зухвалі. Я встиг переглянути. Якими ще талантами володієте? Вам було ліньки заповнити анкету як слід? Я мушу витягувати з вас інформацію лещатами? Досить непрофесійно з вашого боку, Наталі.

— Ще я вмію незрівнянно тріпати людям нерви, доводити їх до сліз чи до стадії афекту, — не знаю чому мені захотілося кинути щось уїдливе, це та, яка збиралася бути гарною дівчинкою. Але після моїх слів великий бос уперся в мене уважним поглядом. Зацікавився командир сексі-пупсів.

— Ти нам підходиш!  

Спочатку я списала це на мою багату фантазію, не повіривши почутому.

— Що ви сказали, містере Купер?

— Я беру тебе в штат, на досить солідний оклад. Але мені від тебе потрібні будуть не лише репортажі. Я хочу, щоб ти зіпсувала життя моєму брату. Він, до речі, буде твоїм оператором. Твій талант тріпати нерви те, що мені зараз потрібне. Мій брат, після спілкування з тобою, повинен шарахатися від дівчат, як від чуми, а думки про весілля повинні викликати в нього стійку паніку, пронос і нервовий тік. Впораєшся? — Поки я сиджу з відвислою щелепою, він розмашисто пише щось на аркуші паперу, підсовуючи мені його ближче. — Коли буде досягнуто потрібного результату, в нагороду, крім щотижневих окладів, ти отримаєш ось таку премію.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше