Тому що це ти

Клуб

 Ліна
Мене звати Ліна. І я звичайна дівчина із звичайною зовнішністю. Я дівчина з темним волоссям, зеленими великими очима і жахливим характером. 
І сьогодні я нарешті закінчила університет. Після вручення диплому я відразу вирішила піти додому тому, що друзів в університеті я не мала. Мене гукнули. Я обернулася і побачила Антона, хлопця, який сидів біля мене на парах.
—Привіт Ліна. —сказав він і посміхнувся. 
—Привіт. 
—Ми сьогодні ввечері з одногрупниками збираємося в клуб. Не хочеш піти з нами? 
—Я маю плани на вечір. 
—Ну... Якщо передумаєш приходи в клуб,, Парадокс".—і по-дружньому до торкнувся мого плеча. 
—Сумніваюсь, що передумаю.-і посміхн лася. 
І тут до мене подзвонив телефон. Це дзвонила моя подружка Дана, яка була єдиним другом у цьому місті. Дана була з багатої сім'ї. І хоча я не була багатою, її батьками я сподобалася і стада ледь не частиною її сім'ї. 
—Вибач. -сказала я Антону. -Я маю справи. Мені потрібно йти. 
—Добре. Тоді зустрінемося в клуб, якщо ти прийдеш. 
Я відповіла на дзвінок і почула веселий голос подруги. 
—Привіт-сказала я. 
—Ти мене пробачиш за те, що не прийшла? -сказала Дана вже сумним голосом. 
—Звичайно,як я може не пробачити? 
—Ось і добре. -сказала вона, повеселішавши. 
—Чому ти не змогла прийти? 
—Давай зустрінемося в кафе і я все розповім? 
—Добре. Через пів години у нашому кафе. -сказала я і поклала слухавку. 
Коли Дана не прийшла на вручення, я подумала що сталося щось серйозне, але вона подзвонила значить все не так погано, як я уявляла. 
Через пів години. 
—Що батьки зробили?!! -з подивом запитала я. 
—Влаштували мені побачення в сліпу. Уявляєш якою я була злою коли побачила того ідіота? 
—Якого ідіота? Звідси прошу конкретніше. 
—Уяви собі прихожу я і бачу того красунчика підійшла і не минуло й п'яти хвилин, як він почав дратувати мене. 
—І що тут такого? Ти ж не хотіла з ним зустрічатися. 
—Так не хотіла, але дратувати його мала я.І тепер знаєш що? 
—Він попросив твоїх батьків влаштувати ще одне побачення?-запитала я про найнеможливіше. 
—Так! Це він і зробив.-сказала Дана. 
Я як почула це леді чаєм не захлиснулася від подиву. 
—Так досить про мене говорити. Що там в тебе? -запитала Дана. 
—Мене запросили в клуб. 
—Що, що? -здивувалась вона. 
—Те, що чула. Мене запросили в клуб. 
—І хто такий сміливий? - запитала грайливо вона. 
—Однокурсник. 
—Ти підеш? 
—Ні. 
—Ні? Справді? В тебе так життя і молодість, як вітром звіє. Ти підеш. І я тоді допоможу з одягом. -подивилася вона на мене хитрим поглядом і з легкою посмішкою. 
—Що ти задумала? 
—Нічого такого. Просто зроблю тебе, ще красивішою. 
Годиною пізніше... 
—Ти просто красуня. Подивися тільки на себе в дзеркало! -сказала Дана. 
Я подивилася. І побачила, що звідти на мене живиться красиво дівчина у чорному платті до коліна і з красиво зачіскою. 
—Ну все тепер ти готова йти. На яку годину вони збираються? 
—Не знаю. 
—Що?!!! Ти не запитала? 
—Ну, я ж не збиралася туди йти. -сказала я тихо. 
—Ну ти подруга і даєш. Що на мене дивишся невинними очима? Дзвони до того Антона чи як його. 
Я дістаю телефон і набираю номер Антона. Чути гудки. І тут він піднімає слухавку. 
—Алло. Хто це? -питає Антон. 
—Привіт. Це я. 
—Хто я? 
—Аліна. 
—Яка Аліна? А стоп згадав. Ліна це ти? 
—Так. Я передумала і вирішила прийти. На яку годину ви збираєтеся? 
—На 7 вечора.
Я подивилася на годинник і там було пів на сьому. 
— Так ти прийдеш? 
—Так. Прийду. 
—Добре. Тоді буду чекати тебе на вході через пів години. 
—Домовились. Я скоро буду. 
І я повісила слухавку. 
—Ну що? -запитала Дана. 
—Нічого. Мені вже треба йти. 
—В який клуб ти йдеш? 
—В,, Парадокс". 
—О, я знаю це місце! Я тебе підвезу. Мені також в цю сторону. 
—Добре. Дякую. 
—Прошу. Розважся там добренько! Ок? 
—Ок. 
Коли я вийшла з машини мене обвіяло холодний вітерцем. Вже темніло. Я побачила вхід клубу, там стояли охоронці, але Антона там не було. 
Я збиралася подзвонити до цього, але раптом мене хтось штовхнув. 
—Ти не бачиш куди йдеш? -спитав мене сильний чоловічий голос з легкою хрипотою. 
—Вибачте, але ви мене штовхнули і я повинна б була це запитати. —відповіла я. 
Я обернулася й побачила красивого чоловіка міцної статури з темним волоссям і дуже красивим обличчям. 
—Значить я ще й винний за те, що ти тут стоїш і заважає іншим? -запитав незнайомець. 
—Ні. Ви праві. -поникшим голосом відповіла я. -Але ви могили б обійти мене стороною, а не штовхати. Тому, якщо подумати ви також винні. 
—Ах, ти... 
—Вибачте її будь ласка. —сказав схвильований Антон. —Це ж ясно, що вона винна. Вона просто не знала хто ви. 
—Я винна? Що ти кажеш? Тебе ж навіть не було тут, коли це сталося. 
—Чш. Ліна ти не знаєш хто він? -пошепки запитав хлопець.- Ні? Він дуже багата людина. Він той кому не варто переходити дорогу.
—Директоре, нас потрібно йти.-сказав красивий хлопець, на вигляд, одного зі мною віку, з світлим волоссям і блакитними очима. 
—Добре. Пішли. А ти! -вказав на мене незнайомець. -Вибачся і можеш йти. 
Я зжимаю руки в кулаки і дивлюся на нього. 
—Вибачся. -шепоче Антон. 
—Добре. Я вибачаюся за те, що ви мене штовхнули і зробили мене винною. Тепер ви задоволені?-запитала я. 
—А ти вперта і нахабна. Я не маю часу, щоб зараз провчити тебе. Але якщо ти ще раз попадешся мені я просто так тебе не відпущу. -з легкою посмішкою сказав він і подивився на мене так, що я зрозуміла, що більше з ним краще не бачитися. 
Я стояла і не знала, що сказати. Я стояла і мовчала, а потім незнайомець пішов і Антон потягнув мене до клубу. 
—Я раджу тоді більше ніколи так не говорити з такими людьми. Ясно? -сказав Антон. 
—Я буду казати все що хочу. Ясно? -вже сказала я. 
—Ти не розумієш я ж хвилюйся за тебе? 
—Ти мені ніхто, щоб хвилюватися за мене. 
Він за мовчав і провів мене до столика за яким сидіти наші одногрупники. 
—О, це наша тихоня прийшла? -сказала Еліна, яка була першою красунею університету. 
—А мені не можна прийти? Мене запросили і я прийшла. Чи хтось проти? 
—Ні. Ми просто не очікувати, що ти прийдеш. -відровів друг Антона. 
—Ну якщо все добре, тоді давайте веселитися. - сказала подруга Еліни. 
Всі танцювали і багато пили. Я більше не хотіла тут бути. Мені було неприємно знаходитися в компанії людей, які напилися і стараються напоїти і мене. 
Як тільки я зібралася вийти до мене приставати якийсь хлопець і потягнув мене за руку кудись. Я відбивалася, але він був занадто сильним. Я закричала, але де ж можна було почути щось через гучну музику. Моє плаття піднімалося все вище і вище. Я заплакала. І тут я бачу удар і хлопця, який приставав до мене, лежачого на землі. 
—Ти в порядку? -запитав мене тай чоловік, з яким ми посварилися на вході. 
—Ттак. -відповіла заікаючись я. 
—Можеш встати? 
Я спробувала піднятися, але впала. 
—Все ясно. -сказав він, і взявши мене на руки кудись поніс. 
Ми йшли по коридор у все далі і далі. В кінці коридору ми ввійшли в кімнату. Це був кабінет. Чоловік посадив мене на шкіряний диван. 
—Тобі є кому подзвонити, щоб забрав тебе? -запитав він. 
—Так. 
—Хлопець? 
—Ні не хлопець. Подруга. 
—Можеш тут побути доки вона не приїде. Скільки тобі років? 
—25.А вам? 
—Мені 28.
—Дякую за те, що врятували. 
—Дякую, що врятував.-сказав він. 
—Що? -не зрозуміла я. 
—Говори зі мною на ти. Я тільки на декілька років від тебе старший. 
—Добре. Дякую, що врятував. 
—Ось так вже краще. 
Я подзвонила до Даних і вона приїхала за мною. Я все розповіла їй. Я цілу ніч не могила заспокоїтися. Цілий час згадувала те, що сталося. 
Під ранок я заснула і проснулася аж у обід. Цілий тиждень я не могила прийти в себе.
Через тиждень
Я проснулася і пішла снідати. День проходив дуже звичайно.
Через деякий час подзвонила Дана. 
—Як ти? -запитала подруга.
—Вже краще. -відповіла я. 
—Це добре. Що збираєшся сьогодні робити? 
—Я відправила своє резюме в декілька компаній і мені відзвонилася одна. Тому йду на співбесіду. 
—Чудово. Добре, що в тебе все налагоджується. Щасти тобі. 
—Дякую, що підтримуєш. 
—Дякуй-дякуй. Що б ти без мене робила? 
—Ось і дякую.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше