У вогні справедливості

Розділ 1

©, Лореін Владислава, 2020

 У вогні справедливості

Я твоє серцебиття на відстані чую

  П’ять років тому

   - Чо-о-рт! Якого біса це опинилося в мережі? – вражено скривився Михайло, передчуваючи неминучі проблеми.

   Він тримав у руці смартфон, дбайливо підсунутий товаришем по службі Деном та з відблиском страждання вглядався в його екран і все ніяк не міг повірити, що дівчина наважилась утнути подібне — злила в мережу ті пригоди, які він смутно пам’ятав і якими явно не можна було гордитися. Чудово ж знала чим це для нього обернеться – черговий зальот і обов’язково потягне за собою покарання, як тільки все потрапить на очі керівництва. Хлопець навіть здогадувався яке, оскільки в командира фантазія особливою різноманітністю не відрізнялась, а їхній елітний спецпідрозділ мав бути прикладом для інших, тому й доводилося відповідати за найменші дрібниці, аж поки не закінчиться стажування.

   - Ми закладалися хто наступним потрапить під приціл Івановича, — поплескав по плечу Ден. - Навіть не сумнівався, що це знову будеш ти.

   І поки його друг знаходив позитив в цій історії, Михайло вже перечитував номера телефонної книги в пошуках занадто завзятої експодружки, з подачі якої про недавню пригоду дізналися всі.

   - Тім, що такого ти їй зробив? - цікавився Денис не приховуючи подиву й навіть скривився, будуючи різноманітні здогадки.

   Михайло, якого всі знайомі звали Тімом, через скорочення прізвища Тимофіїв, лиш зітхнув і нарешті натрапив на потрібний номер, та зателефонувати не встиг — викликали "на килим" і він вже знав приблизний сценарій. Першим пунктом буде тригодинний марш-кидок, другим - "вправляння мізків", тобто розмови зі спеціалістом, і третім - нічні патрулювання. Цим, їхній Іванович, так би мовити, перевіряв істинне покликання кожного, хто впадав у немилість. Для таких випадків в нього навіть існувала домовленість з начальником недавно створеної патрульної поліції. 

   Ну звісно, побачити майбутнього бійця елітного спецпідрозділу "Альфа", військової частини СБУ на патрульній автівці, ще й помічником, було "весело" і повчально. Весь «молодняк» після академії проходив його вишкіл на річному стажуванні, відповідаючи навіть за незначні зальоти. А таким завершальним етапом покарання, тренували силу волі, адже куди легше було просто здатися, оцінивши переваги іншого відомства. Більшість саме так і робила, тому з кожної десятки курсантів під кінець року, зазвичай залишався лише один: найстійкіший, найпідготовленіший та найвитриваліший.

  Як правило, на патрулювання всіх супроводжував відповідний коментар: "Готуйся! Ще один подібний вибрик і це стане твоїм новим призначенням. Гарантую." Та Тім ніяк не міг побороти жагу до пригод, адже ті постійно знаходили його самі. І от вкотре влип, ставлячи під сумнів майбутнє в елітному спецпідрозділі.

   Вилаявся подумки, згадавши, що в тій патрульній поліції його вже за свого приймали. Навіть форму видавали на особисте прохання начальника, щоб сповна відчув на собі всі "переваги" нового покликання, за крок від якого знаходився, якщо вірити погрозам.

   Покарання вступило в дію вже ввечері. Але патрульний, якому його вручили, швидко дістав Михайла своїми проблемами і той, по доброті душевній, відпустив чоловіка на декілька годин вирішити їх. А хіба не однаково хто буде за кермом? Хоча по суті, він не мав права там знаходитись, але в новоствореному департаменті поки коївся хаос, тому нічого трагічного в цьому не бачив. До того ж і його покарання було поза будь-якими нормами. І якщо порушувати правила, то всі підряд.

*** *** ***

   Вона змучено бродила тротуарами повністю забувши про некомфортне взуття, з яким вийшов явний промах. Лаковані туфлі іменитого бренду на незначних підборах, мали занадто глибокий виріз, через що було важко втримати їх на нозі, але за цілий день пристосувалась і до вечора вже не звертала уваги на подібні дрібниці.

   На місто поволі опустились сутінки й потрібно було зателефонувати братові, та бажання в Ніки не було зовсім. Гадала, побродить трохи вечірніми вулицями й заспокоїться, але це не допомогло.

   Вдихаючи прохолоду, пробувала вирватися з гнітючих роздумів, подумати про те, наскільки нестандартною за погодними мірками виявилась цьогоріч перша половина весни. Однак, роздуми постійно повертали до того, що турбувало найбільше. Відчуття малозначності. Безпорадність. Відчай. Бо у світі немає справедливості, а ті хто зобов'язані відстоювати правосуддя, давно забули про власні обов'язки.

   Вони з дівчатами, прогулявши лекції в університеті, влаштували пікет під будівлею суду і п’ять годин тупцювалися перед входом з плакатами в руках, забувши про голод й інші потреби, але результату — нуль. Тих, хто мав би заслужено сісти за ґрати, просто відпустили з-під варти. Тоді вони ще довго сиділи в кафе, обговорюючи все і розійшлися з гірким присмаком поразки тільки коли помітили, що день вже плавно перетік у вечір.

   Вероніка настільки поринула в невеселі роздуми, що й незчулась, як вийшла на міст. На очі накотились сльози. Дівчина не звикла плакати, та це вийшло якось несвідомо від безпорадності. Нахлинули емоції, які її переповнювали тієї миті, коли вона все дізналася й спрямувала всю свою злість на перше, що трапилось під ногами, щосили буцнувши лакованою туфлею камінчик. Тільки-от вона не враховувала, що через глибокий виріз, та і так заледве трималась на нозі й з легкістю ковзнувши полетіла за поручні мосту. Поцілила чітко між прольотами гранітних фігурних колон билець.

   Враз отямившись, дівчина кинулась до поручнів, наче це вже могло чимось допомогти, але почула лиш далекий плюскіт — каламутні води міської ріки з легкістю поглинули її брендову туфлю. Та це були ще не всі проблеми, адже вона настільки захопилась, намагаючись прослідкувати шлях туфлі в напівтемряві, перегнувшись через поручні, що й забула про сумку, і та теж ковзнула вниз. Запізно усвідомивши це, спробувала впіймати, але не вдалось - пальців торкнулась лише вузенька лямка, прямуючи вниз. Звісно, якби був день, її проворність спрацювала б краще, але не у вечірніх сутінках. І Вероніка із завмиранням серця очікувала на звук, але на щастя плюскоту не було. Перегнувшись ще більше через поручні,  вона нервово прибрала з обличчя волосся та мружачись й вглядаючись в темряву, помітила, що сумка начебто зависла, зачепившись за каркас.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше