Розділ 1

Вечоріло. Захмарене небо ховало світло місяця та нечисленних зірок, змушуючи подорожніх сповільнити крок. Полум’я гойдалося на верхів’ях смолоскипів, розкидаючи легкі проблиски світла на порослу сухою травою землю та крони висохлих дерев. Троє блукальців крокували углиб старого кладовища. Попереду ішов огрядний старий чоловік, закутаний у тепле пальто. Він спирався на розкішний ціпок, вирізьблений з дорогого на вигляд дерева. Старий ступав повільно, сторожко озирався і раз у раз спинявся щоб перепочити. Його супроводжував кремезний високий молодик . Густе кучеряве волосся розвівалося на вітрі. Третій рухався віддалік. Ліхтар невисокого хлопця років вісімнадцяти майже не давав світла, а чорний плащ з капюшоном робив його схожим на тінь самого себе. Сумка на правому плечі на вигляд важила чимало, та схоже він геть цим не переймався. Здавалося мандрівник бачить крізь нічну темряву, він час від часу виривався вперед і повертав не у той бік, поспіх його не приховував навіть вдаваний спокій. Та навіть це було краще аніж вигляд старого та його сина. Їх аж трусило від страху. Ніхто б не здогадався, що саме вони мало не силоміць притягли свого супутника сюди.

- Ми на місці,- пошепки мовив старий, - Працюй некроманте.

Хлопець зміряв його зневажливим поглядом

- Викопуйте тіло.

Кремезний опустив лопату, яку досі ніс на плечі і почав копати. Некромант і не думав допомогти чи змінити копача. Земля була вологою, процес давався важко і молодик скоро вибився з сил.

- Не хочеш допомогти,- радше ствердив ніж запитав хлопець.

Мовчання було відповіддю. Некромант присів біля сусіднього надгробка і вдивлявся у небо, роздумуючи про своє. Батько ледве стримувався щоб не утекти. Врешті кремезний розкопав могилу, віддер кришку і потягнув мертве тіло нагору. Тепер уже і чаклун взявся до справи. Він допоміг витягти покійника і з цікавістю його оглянув. Землисто-сіре обличчя, довге скуйовджене волосся, багатий як на простого селянина одяг. Жахлива рана на шиї, вочевидь завдана хижим звіром була чи не єдиною на тілі убитого. Та некроманта не цікавила причина смерті. Воскресити за непогану оплату можна кого завгодно, зрештою вершителям байдуже за що стратити. Старий відвернувся з жахом та відразою. Його син опустив голову і відійшов убік, він не хотів заважати процесу.

- Та швидше уже,- не озираючись озвався батько,- нас можуть побачити.

- Вершителів у селі немає,- спокою чаклуна міг позаздрити досвідчений солдат, - Нас ніхто не потурбує.

- Односельці не сприймуть осквернителя могил та відступника від божественних законів. Якщо нас побачать буде велика ганьба.

- Я можу піти, - відказав некромант.

Замовники  віддалилися. Юнак акуратно зашив рану і видобув з сумки пару рукавичок. Довжиною вони сягали ліктів, тканину вкривали таємничі знаки. Фрагменти символів видавалися розділеними наче хтось накреслив величезний магічний знак і розділив його на численні шматочки. Невелика миска лягла на груди покійника, маг наповнив її чистою джерельною водою. Уста некроманта заворушилися. Він пошепки промовляв слова заклинань, одночасно змінюючи положення рук. Знаки на рукавичках  при цьому поєднувалися вражаючим чином, формуючи нові і нові символи. Разом з цим чародій додавав до рідини незрозумілі замовникам речовини. Здавалося минула ціла вічність, коли некромант опустився на коліна і занурив кисті у воду. В цю мить вона з неприємної барвистої бовтанки стала криваво червоною. Юнак скривився. Він видобув з кишені сталеве перо і відкинув довге волосся мерця, оглядаючи ділянку за вухом. Вістря майже торкнулося шкіри, та в останню мить некромант передумав. Маг відкотив довгий рукав і відточеним рухом вивів на зап’ясті клеймо - знак завершеного ритуалу. Юнак нітрохи не вагався, коли став вливати рідину з миски до рота покійника. Та навіть у темряві було помітно що ця справа його страшенно дратує. Некромант спакував речі і навіть не глянувши на оживленого рушив до замовників. Він добре знав: через кілька секунд серце почне битися, жертва зробить глибокий вдих і підведеться. Старий з надією глянув на чаклуна.

- Він переступив межу закону. Душа очорнена найвищим злом. Наступного разу йому не пощастить, вершителі просто спалять його на вогнищі а вас суворо покарають за некромантію.

Замовник не сказав ні слова. Він мовчки простягнув чародію набитий золотими монетами гаманець. Той заховав його навіть не перелічуючи. Згодом постать некроманта зникла у далечіні. Він знову кинув виклик смерті і переміг. Та за цю душу порушувати перший закон життя зовсім не хотілося.

Увага всім! Некромантія у Королівстві поза законом. Кожного хто займається цим брудним  чаклунством буде покарано смертю. За використання послуг відступників винних кинуть до в’язниці. Якщо вам відомо де переховуються ці злочинці повідомте!

Голос вершителя лунав на увесь майдан. Високий широкоплечий чоловік у шкіряному камзолі стояв на дощаному помості і раз у раз повторював завчені фрази. Поруч із ним стояли його солдати. Маски не приховували їх емоцій, та було зрозуміло: нікому з захисників порядку не хочеться братися за полювання такого погожого дня. Здебільшого вершителі прибуваючи у місто просто кілька разів проголошували про заборону оживлення мерців, розвішували рголошення та прогулювалися вулицями. Та не варто було себе обманювати. Пильне око досвідчених мисливців виявляло відступників у натовпі. Тож Гектор вирішив не ризикувати. Він повернув у вузький провулок, намагаючись не дивитися у бік стражників. Некромант навчився не показувати страху перед вершителями, хоча вони здавалося були готові напасти у будь який момент. Тут шукати роботу було марно. Вершителі завжди вселяли у серця городян атмосферу страху та влади закону. Почасти це допомагало хоча б вигнати некромантів з поселення. Та Гектору тікати сьогодні не випадало. Його чекала зустріч з давнім другом.  Ардана була великим містом, загубитися у якому не було занадто складно. Востаннє він був там майже чотири роки тому. З того часу багато що змінилося, але хлопець знав: у домі Бальтазара його приймуть з великою радістю попри його так би мовити брудне ремесло. Потрібний будинок знаходився у самому кінці вулиці. Двоповерхова будівля з масивних каменів значно виділялася на фоні простоти передмістя. Та Бальтазар не поспішав переселятися ближче до центру, де зазвичай селилися багатії.  Двері з бронзовим молоточком у формі орла змусили Гектора на мить повернутися у минуле. Маг простягнув руку і тричі гучно постукав. Відповіли не одразу, юнак схвильовано роззирнувся навколо. Він не звик довго чекати біля входу посеред вулиць, якими нишпорили вершителі. Врешті йому відчинили, невисокий чоловік у смарагдовій сорочці з подивом погладив густу бороду: