Вечір з картами

Немолодий чоловік у пальто зайшов до кімнати.
- Хух, дощ - сказав він.
- Сідайте за стіл - мовив до нього мужчина в темно-сірому костюмі з колодою в руці -
беріть карти.
Він видав 6 штук.
Перший повісив одяг на вішак
- Як там в вас вдома, закінчили заносити меблі.
- Ні, тому я і стирчу тут.
- Та й добре, відпочинете від своїх листочків і формулярів.
- Воно то так, але я волів би сидіти у своєму кріслі з пледом, а не на розваленій
табуретці з картами, в пропахлому перегаром дешевому кабаку.
- Не скажіть, пане, стільці тут справді непотріб, але в іншому достатньо пристойно. Я сам тут час від часу буваю.
- Вам і не дивно, пане Швейк, ваші смаки не такі вибагливі до краси як мої. Вам тільки,щоб стілець стояв навпроти бару і трактирник пиво подавав.
- А що ще треба... Так ми відволіклись, у вас шістки є?
- Нема. Сімки у вас?
- Так, я ходжу - заусміхався він.
- Як ваша донька, одужує?
- Так, добре виглядає, не так добре, як ваше обличчя після програшу, але все ж.
- За доньку я вашу радий, а задоволення побачити моє обличчя таким я вам сьогодні не дам - тут він вперше за вечір усміхнувся.
- Ну ще глянем чи вийде, чи не вийде. Мені в картах щастить. Знаєте ту приказку? Не пощастить в любові - пощастить в картах.
- Так, шкода вашу Анабель, який це рік.
- П'ятий, пане, через два місяці буде шостий як її нема.
- Поліомієліт - страшна річ, мою сестру забрав, лишила мені сина свого, а хлопчик ледве ходить у сім років.
- Так... Піду пива собі візьму: не можу так говорити на тверезу голову - з сумом, який може висловити лише вдова, або вдівець сказав він, і, трохи почекавши додав - Вам взяти?
- Ні не треба. Я кинув і пити, і курити - не в моєму віці знову починати.
Швейк замовив собі, взяв супутнику свіжої джерельної води. На карти вони не звертали уваги: час був непідходящий.
- Моїй дитині повезло більше ніж її -  продовжив Швейк - Марія хоч ходить погано, але без палички.
- Ярослав тільки на калясці їздить, вже ноги як сірники.
Ще довго вони говорили про хвороби і чужі, і свої. І згодом змінили тему на веселішу.
- Здавайте карти Швейк.
- Добре, пане Всеволод, як програв то здаю.
- А я казав, що не виграєш в мене сьогодні - він поправив вус
- Ще не вечір, відіграюся - з надією посміхнувся Швейк
- Ну-ну, то як карта ляже.
- А я от в вас хотів спитати... - протягнув він
- То питайте, хто вам заборонить
- От ми з вами давні друзі, живемо приблизно однаково щасливо...
- Ну давайте ближче до діла.
- Добре-добре, тільки підведу до нього так як ви вмієте - Всеволод засміявся - тож ми живемо приблизно однаково щасливо, але є зовсім різними людьми. От чому так по вашому, бо я маю ідею, але не знаю як ви думаєте.
- На мою думку, для нас щастя - різні поняття. Для мене це робота, папірці і
формуляри, як ви кажете, теплий плед і камін,а для вас щось інше.
- Я з вами згідний для мене воно в іншому.
- І в чому ж, Швейк?
- Наприклад у тому, що моє пальто висохло і тепер мені буде тепло повертатись додому, де мене чекає моя Марія, у тому, що в мене вдома не потрібно заносити меблі, й у тому, що тепер ви дурень. Ось ваші дві десятки на пагони - Швейк розплився в усмішці.
- І справді - він повісив носа.
- І ваше обличчя зробило мене щасливішим.
- Ви - людина слова. Пообіцяли відігратись - відігрались. Дайте я потисну вам руку.
Вони потисли одне одному руки, зіграли ще декілька партій і розійшлися. У Всеволода занесли в дім меблі, а Швейк виконав свій обов'язок - виграв.