Пролог

– Відійду на хвилиночку, – кажу я, тільки-но оголошують антракт.

І поки ніхто не висловив заперечень, виходжу в коридор. Мені й справді потрібна хоча б хвилина, щоб прийти до тями.

Щоку досі пече від пильного погляду, який не відпускав мене цілу годину.

Дивився на мене і згадував усе в деталях? Чи намагався зрозуміти: як же так усе вийшло? Найімовірніше, друге: у нього коханка вдвічі молодша за мене, тому той випадок для нього – просте непорозуміння. Це я все ще приходжу до тями. Зі мною такого не було жодного разу, і треба ж, щоб саме з ним…

А я ж як відчувала, що пропозиція подруги провести вечір за переглядом балету – погана ідея. Але мене спокусила нова постановка «Лебединого озера», тим паче що на неї було страшенно складно дістати квитки навіть у партер, а тут ложа!

Якби я знала, з ким прийде Наталі, я б, звісно, ​​відмовилася. Проти Луки, її чоловіка, я нічого не маю, у нас чудові стосунки, але коли я побачила, що з ними ще одна людина, мені захотілося втекти.

Про його присутність я точно не могла здогадатися. Луці тридцять два, дорослий хлопчик для того, щоб ходити без батьків. Але з ним на прем’єру прийшов його тато.

А ось із його татом бачитися мені не хотілося. І це ще м’яко сказано. Я ледве перший акт досиділа, у мене навіть зараз горіло обличчя від пильного погляду Матвія Сергійовича.

Взявши келих шампанського, відходжу ближче до колон і розглядаю нічне місто за вікнами. А може, піти? Послатися на те, що погіршилося самопочуття… Може ж у мене хоч раз у житті заболіти голова? Я, між іншим, цим жіночим прийомом жодного разу не користувалася.

Щоправда, Наталі може засмутитися, а мені цього не хотілося б. Вона вагітна, і вона хотіла як краще. Але з нею поруч чоловік, тож…

Зробивши ковток шампанського, я несподівано відчуваю не приємну прохолоду, а що мене знову кидає в жар. Нічого, навіть на краще. Мабуть, я все ж таки можу з чистим сумлінням вислизнути.

Обертаюся й застигаю на місці, бачачи, хто до мене наближається, ну й розуміючи тепер причину раптового підвищення температури.

Яров Матвій Сергійович. Пре напролом, криголамом, втім, люди перед ним самі розступаються у боки. Спробували б вони цього не зробити під таким владним поглядом. Надія на те, що він зупиниться біля одного зі знайомих, яким киває, тліє, коли він опиняється навпроти мене.

У мене метр сімдесят п’ять, я на підборах, а однаково відчуття, що він наді мною нависає. Але тут справа не в зрості. Його аура тисне. Він звик підкоряти й винятків навіть для подружок невістки не робить.

Подумати тільки… І він – тато Луки! І річ навіть не в тому, що йому п’ятдесят, а він виглядає значно молодшим. Просто вони з Лукою зовсім не схожі. Від погляду чоловіка Наталі мені не хотілося бігти на інший континент. А тут я згодна навіть провалитися крізь землю.

– Не від мене часом ховаєшся? – він сканує мене суворим поглядом. – Такі чутки про нас розпускаєш, що нам можна в РАЦС йти, а не в хованки грати. Як ти вважаєш?

Я вважаю, що пити – це погано, навіть на весіллі найкращої подруги. Тому що, здається, я переспала з батьком нареченого. Не пам’ятаю. Взагалі нічого не пам’ятаю… Але ж не питати тепер у нього?

– Нічого не вийде! – заперечую квапливо. – Мені ніколи! У мене вже заплановано п’ять побачень цього тижня!

– Хм, – задумливо тягне він, – а вихідні, як я розумію, вільні.

– Тобто… між нами все-таки щось було?

Він невдоволено примружується і, гадаю, це найкрасномовніша відповідь.