Глава 1.

Переліт був тяжким. Все-таки я все робила занадто швидко. Начебто вчепила собі ззаду вітряк,як в Карлсона і вперед. 

Все бігом і чимшвидше, тим краще. Не дивно, що з літака я зійшла вижата і мріяла про тепле ліжко. Проте,воно залишилося в мріях,бо на сьогодні в мене ще не закінчилися завдання.

Я маю виглядати ефектно і.. незрівнянно. Так,саме так.

Мої сценічні образи трохи не підходять для задуму. Тому,помимо стрижки і макіяжу,я ще маю заїхати в декілька бутиків з одягом. 

Одним словом,в мене були дуже і дуже приємні клопоти. Якщо чесно,то я вже давно так не проводила час. 

Безвідповідально. Саме це слово доречне в цій ситуації. Я відклала свій тур і все, що тільки можна було.

На півроку..це жахливо довго. Сподіваюся, що він того коштує. А він,до речі,і не знає про мій приїзд 

Я тікала з поспіхом. Але не тому, що відмовила. Я хотіла нормально закінчити всі свої справи. І звісно ж,я не хотіла йому цілком і повністю підкорятися.

Нехай знає, що цього разу я, також,у грі. Ловлю таксі біля виходу аеропорту.

-Салон "Міраж",будь ласка,-сідаю і вмикаю телефон.

Еля завалила мене смс,але я не можу по-іншому. Сподіваюся, що їй вдасться все розрулити, а якщо ні, то нічого. Якось воно буде.

За іронією долі в салоні заграла моя пісня. Дивно було чути себе збоку. Мимоволі починаю підспівувати.

Тим часом, водій на мене дивно поглядає. А я можу лише усміхнутися. Мені жахливо весело.

Прибули,пані,-зупиняється автомобіль.

-Скільки?-запитую.

Він вказує на монітор. Дістаю сумочку і витягаю декілька купюр.

-Пані,у вас чудовий голос. Вам би тоде на сцену,-кидає мені,коли я відкриваю дверцята.

-Дякую,-заливаюся сміхом.

Невже я настільки не популярна в своїй рідній країні. Хоча зараз зовсім не до цього.

В салоні я проводжу добрих три години. А всього лише підрівняла кінці і зробила гарний макіяж.

В принципі,я і сама могла. Але чомусь вирішила себе побалувати. Тим більше, що хотілося трішечки кардинальних змін.

Далі я вирушила до торгового центру. Там скупляла все,що подобається. В більшості випадків класичні костюми,сукні і тому подібне.

Звісно ж,я купила собі багато нижньої білизни. Чомусь в мене було відчуття, що вона мені зовсім скоро знадобиться.

Закінчивши зі всім,я одягла дуже елегантну сукню. Червону з закритим верхом,але легким вирізом на нозі. Так щоб ледве прикривало панчохи. Ну і шпилька на завершення образу.

Сказати, що я гарна виглядала,це нічого не сказати. І я просто собі подобалася, що буває не завжди.

Я вкотре сіла в таксі і назвала адресу,яку ніколи не забувала. Байдуже,що там сталося. Я їду виправляти помилки молодості.

Не знаю, що штовхає мене на це. Чому я різко все обірвала і поїхала в невідомість. Чи чекає він там мене. Чи може вже знайшов собі когось іншого. Я ж так і не дізналася в нього для чого йому дружина на півроку.

Чи хочеш на все життя?? Бажаю всім серцем..Я мрію про щастя,яке втратила,коли з ним розійшлася. Я більше не вірила у щирість почуттів. Я більше ні від кого так не кайфувала. 

Його запах, голос і смак.. лише це зводить з розуму. І нічого не змінилося, хоч і пройшло скільки часу.

Десять років. Вкотре нагадую собі,що пройшла майже вічність. Ми змінилися,але не змінилася наша тяга.

І якщо це не кохання,то в цьому ми остаточно переконаємося. На цей раз це вже буде напевно і так, щоб точно потім ніколи не шкодувати..

Не буду думати чи мріяти про те, що могло в нас бути. Можливо гарне весілля і вже двійко дітей. Дивно,як то уявляти життя,яким ніколи не жила.

В роті одразу ж з'являється присмак гіркоти. Така собі отрута,яка вбиває занадто повільно. Хочеться різко повернути і залізти назад в свою гірку.

Там вже настільки затишно,що зміни лякають. Можливо він все-таки з мене просто посміявся. Покарав за те, що я його не послухалася і все-таки приїхала.

Хто його знає..Але не спробувавши,я точно не дізнаюся. Будь що буде,я вже все вирішила. Хоч і спочатку втекла від нього серед ночі.

Правда,сон мені наснився ідеальний. В реальності все було по-іншому. Він все-таки прийшов до мене,але більше нічого не було. Моя ж фантазія зіграла зі мною в злий жарт.

Проте,і відкрила очі на те чого справді бажає серце.

Ми були вже на околиці будинку. Ворота не відкривалися, натомість до нас вийшла охорона. Побачивши мене,все одразу ж виправилось.

Невже він знав що я повернуся. Ні,не вірю. Я ж хотіла зробити сюрприз. 

Таксі в'їхало на територію маєтку. Мені відкрили двері і чемно подали руку.

-Пані Тетяно,ми не очікували вас сьогодні,-з вибаченнями почав до мене Вадим.

-Нічого. Дмитро Сергійович вдома?-переводжу до суті.

-Ні,-коротко.

-Це добре. Занесіть будь ласка мої речі в будинок,-кліпаю віями і прямую вперед.

Ох, даремно він покликав мене заміж. Я вже точно не піду звідси через півроку..

А може і піду раніше.. якщо звісно не буде кохання. На одній пристрасті далеко не підеш. Так само,як  і на повазі. Тому що, коли зустрінеш нарешті свою долю,то тебе нічого не зможе витримати.

Скільки війн розпочиналося через кохання. Скільки було страждань,сліз,поезій, марних надій. Кохання зводить з розуму і водночас зцілює душу.

Вся моя суть прагне цього почуття вкотре. І я хочу, щоб це ледь тліюче вугілля перекинулося у справжнє полум'я.

Проте, нічого не буває даремно і в мене багато роботи.

Знайшовши в будинок я одразу ж прямую на кухню. Чого я навчилася за ці десять років,так це бути стервом і йти напролом.

Біля плити куховарили дві жіночки. Більше нікого в будинку я не зустрічала.

-Доброго дня. Чим так смачно пахне?-усміхаючись запитую.

Краще спочатку використати пряник,а вже потім якщо потрібно буде - батіг.

-Доброго дня. Ми готуємо вечерю,-різко повертаюся жінки. Трохи налякані несподіваною гостею.

-І що саме буде на вечерю?-знову усміхаюся.

-Так цей. Салатик, м'ясо і овочі на гарнір,-заглвлрила та що була трохи старше.