Восьме коло пекла

* * *   

   Яскраво-помаранчевий захід сонця. Я стою над тілом одного з своїх напарників і намагаюся зрозуміти, що сталося. Валіза з наркотиками стоїть поруч, кров на моїх рукавичках вже висохла.
   Сам диявол прийшов з пекла, щоб сьогодні змусити мене кричати від страху: мерзенні тварюки намагаються дістати мене через розбиті вікна старого приміщення, їх потворні обличчя скаляться на мене. У порожніх чорних очах я бачу злість. Намагаюся не дивитися під ноги, де повзають величезні хробаки. Один з них обвився навколо шиї мертвого товариша. Потрапити до диявольскої безодні виявилося дуже легко. Ось так це і трапляється: в одну мить ти трохи присипляєш пильність і відразу ж стаєш фігурою на дошці для гри, правила якої тільки належить дізнатися.
   Приступ нудоти і запаморочення змусив мене обпертися об якийсь великий ящик і присісти. Всі вони мертві. Мерці не можуть говорити. Вони просто спостерігають за всім, що діється тут і мовчки сміються — адже тільки живі ридають. Я поки-що живий.
   Монстри кружляють навколо будівлі. Я чую тупіт їх копит і нелюдські утробні звуки. Пальці сильніше стискають пістолет. Опускати руки було рано. Сьогодні ввечері мені потрібно вибратися звідси.
 
 * * *
 
   Тоді ще я не міг припустити, що все піде шкереберть. Людина на ім'я Ніхто зустрілася зі мною в непримітному кафе і запропонувала роботу. Вигідна справа певного рівня ризику, нічого особливого.
   — Що можеш сказати мені про старий портовий район? — Спитав мене Ніхто. Звичайний чоловік без будь-яких модифікацій тіла. Однак я був певен, що імпланти просто заховані під одягом.
   — Паршиве місце. Базується кілька дрібних угруповань, стоїть пара житлових будинків. Безліч занедбаних приміщень.
Співрозмовник обвів поглядом численних відвідувачів кафе. Чорний діловий костюм, біла сорочка, звичайне обличчя.
   — Кілька талановитих умільців вивели щось неймовірне і дуже перспективне. Зробили вони це в таємниці від усіх, надіються вигідно продати. Є дані, що речовина здатна витіснити з ринку навіть Синтез та інші прибуткові теми. Ти ж згоден, що такий небезпечний вантаж повинен знаходитися в надійних руках? — Він посміхнувся куточком губ і відпив свою каву. Я сьогодні не замовляв нічого, окрім склянки води, щоб запити таблетку знеболюючого.
   — І умільці провертають свої справи в старому портовому районі? — Поцікавився я у співрозмовника.
   — Не зовсім так. Мені потрібен твій талант. — Він дістав невеличку папку і поставив переді мною — Тут все, що важливо. Ознайомишся.
Я кивнув і взяв теку. Він допив каву і нахилився ближче до мене:
   — Це остання справа, Хамелеон. Після неї ми попрощаємося.
У мене не було підстав побоюватися підступу. Ніхто платив завжди, але тільки за фактом виконання завдання. Ніяких авансів. Ще на початку Франческо обурювався з цього приводу, але незабаром притих: мати справи з цим замовником було вигідно, всі члени нашої невеликої команди давно зрозуміли це.
 
* * *
 
   — Наліт на нарко-ділків? Напевно це люди Вернфорта, вельми ризикована справа, я б підключив ще когось...
Франческо завжди бурчав. Лисий здоровань з пишними вусами був міццю нашої групи, її кулаками і щитом.
   — Ні, ми нормально "витягнемо" справу самотужки, я так думаю. Але потрібно правильно підібрати місце, час розрахувати — Пролунала відповідь зуст Ісаї. Той був дуже раціональним і обережним андроїдом. Рід його діяльності з незрозумілих нікому причин спокійно поєднувався із глибокою релігійністю, що зрідка ставало приводом для подколювань.
  Я був згоден, що справа дуже небезпечна, ніхто з жителів цього міста не потерпить таку нахабну крадіжку свого товару. Після такого необхідно буде залягти на дно, благо обіцяна сума це зробити дозволяла в повній мірі.
   — У нас є приблизний розклад переміщення наркотиків по місту. За моїми розрахунками, "посилочку" найкраще перехопити в період між шостою та дев'ятою годинами вечора в районі старого порту. Це місце згадував і замовник.
Франческо пирхнув і продовжив відтискатися від підлоги. Ісая відклав убік якусь книжку, сказавши:
   — З одного боку, це зручно. Багато порожніх будівель, копи не приїдуть туди, їм це не потрібно. Складемо план відходу, якщо тихо все провернути...
   —...А з іншого, там буде безліч голів, ніхто не залишить без охорони настільки цікавий вантаж. При найменшому шумі туди збіжиться весь непотріб, що мешкає в старому порту. Ці сутички нам ні до чого — Закінчив я думку напарника.
   Виходило, маленьку партію експериментального наркотику постійно перевозять по місту. Невелика групка ентузіастів за спиною покровителів та інших авторитетних людей вирішила провернути дещо. Рівно через добу переміщення заквершиться і визначити місцерозташування вантажу вже буде неможливо, його продадуть; в теці, яку мені дав Ніхто, інформації було багато і зараз ми з командою намагалися скласти план.
   — Вони тягають вантаж по місту, тому що бояться, що на нього вийдуть копи, або інші хлопці. А потім вони його "скинуть" покупцеві поза містом і все. Геніально і нерозумно.
Оранж зазвичай мовчав, але зараз він вставив свої п'ять копійок в загальну бесіду теж. Решта проігнорували цю репліку, всі чекали мого остаточного рішення. Ще раз вивчивши схему району, я вирішив трохи перепочити. Пігулка знеболювального була дуже доречною.
   Остання справа. винагорода. Втеча. Це мотивувало. У надрах мого розуму почав зароджуватися план.
 
* * *
 
   Здавалося, цей район пережив кінець світу: величезні покинуті будівлі, гори сміття, розбиті автомобілі; ситі мешканці міста обходили старий порт, сюди забредали тільки собаки і вуличні відморозки.
   Як Хамелеона, мене знали далеко не всі. Здатність вносити косметичні зміни у свій вигляд, трохи змінювати форму тіла і обличчя не здаються чимось небезпечним або особливим. Але саме ці здібності допомогли мені і команді провернути кілька прибуткових завдань для чоловіка на ім'я Ніхто в минулому. Використовувати цей "дар" я наважувався рідко, модифікатори у шкірі і м'язах мого обличчя при бажанні міг би розгледіти будь-який коп або серйозний бандит, не кажучи вже про те, що база імплантів постійно оновлюється. Поточне завдання з перехоплення наркотиків вимагало від нас виключно грубих і швидких дій; тут моя здатність поступалася фізичним параметрам того ж Франческо: цей малий поступово вживляв модифікатори в суглоби, кістки і навіть в м'язові волокна. Здавалося, його удар може проломити стіну. Тому ідея хитрого проникнення і викрадення відпала відразу. Ісая висунув повністю безкровний варіант, Оранж запропонував увійти по-старому і всіх вбити, що було підтримано Франческо.
   — Ми увійдемо на територію складу під шумок. У нас буде всього хвилина, максимум дві, щоб взяти вантаж і по-тихому піти — Говорив я, вказуючи на паперову карту району — Ось тут ми пройдемо після того, як роздобудем вантаж. Потім ось цими шляхами прямо до покинутої фабрики. Там розділяємося, я передаю посилку, всі розбігаються. Два автомобілі. Зустріч через два тижні. Місце знаєте.
Франческо гмикнув, Оранж похмуро дивився крізь вікно на похмурі пейзажі міста. Ісая зітхнув і похитав головою:
   — Вірніше було б перехопити конвой в дорозі, думаю, ці доки — справжній лабіринт. Буде важкувато піти.
Я не відповів андроїду. Все було вирішено. Не хотілося визнавати, але я довіряв замовнику на ім'я Ніхто трохи більше, ніж напарникам. Його інформація ніколи не підводила, а наведення завжди були максимально точними. Для проведення операції залишалося три варіанти: зухвалий напад на склад в портовому районі, перехоплення на дорозі або засідка на околиці міста у вкрай незручному місці. Перехоплення на дорозі посеред дня було надто ризикованим, останню справу хотілося провернути максимально точно і правильно, до того ж, із цього лабіринту будівель і сміття все таки легше піти, всупереч словам Ісаї. У всякому разі, я в цьому був впевнений.
   Зараз ми неспішно оглядали околиці, сидячи в старенькому автомобілі. Такі вийшли з моди років десять тому. Сиділи ми у повному мовчанні, відмічаючи важливі деталі пропащої місцевості.

* * *