Все просто

Частина без назви

Погано коли в житті немає пригод, незабутніх подій. Добре коли в житті все стабільно, без заворушень та зайвих хвилювань. Проте, якщо чесно, інколи, цього конче не вистачає.

Завтра - понеділок, завтра буде сонечко, завтра я вийду надвір і побачу, що сніг тане і з-під ґрунту проклюнеться травичка, а надворі не знайду жодної людини. Не буде нікого, і мене не буде. Ні, ні! Це вже занадто! Я буду, а нікого іншого більше не буде. Так мені подобається. 

Дивна мелодія. Це будильник. Телефон. Треба вимкнути. Де він в цих подушках дзеленчить? Байдуже, нехай, спати він мені не заважає. 

Ні, заважає! Щоб знайти треба очі розплющити. Важко. Спроба номер три. Вимкнула. Треба якось встати, хоча б з ліжка сповсти, а там вже легше буде прокинутись. 

Ні, не буде! На підлозі також добре спиться, прокинулась від повторного будильника, тепер вже щоб вимкнути довелось на ліжко підійматись. Важко. І чого я замість того щоб спати, ото цілу ніч собі щось думала? Нічому життя не вчить.

Господи, що це на мене дивиться? Це страхопудало з могили вилізло чи що? Треба на обличчя щось наквацяти, бо геймери ж з розуму зійтуть, подумають що сплять і за живим зомбі почнуть бігати, щоб замочити та на новий рівень вийти. Дякую, нам такого добра не треба, тож треба більше затонувати і якось у людський вигляд ОЦЕ привести.

Сьогодні - понеділок, сьогодні туман, йде сніг, сльота, сьогодні я вийшла і люди нікуди не поділися. Як завжди - люди. Метро. Багато людей. Вулиця. Менше людей. Робота. Знайомі люди.

Все логічно. Все просто.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше