Хлопець з червоною трояндою

1 глава

*Елізабет 
Кожен мріє про красиве і заможне життя як у мене .Багатий батько ,який піклується про тебе ,крута школа ,"золота молодь" оточує тебе .Не життя ,а казка скажете ви .Для мене ця казка була швидше поганим сном ,який я хотіла забути і викинути зі своєї голови ,але нажаль не можна все змінити .
Що ж не так ?Я ніколи не була щасливою від такого життя .Звісно щастя було присутнє в моєму житті, але в один момент моє життя можна сказати поділилось на "До" і "Після ".В один день я втратила все ,що було мені таке дороге ,все що я так сильно любила .Мені тоді було 10 років .Я ще досі пам'ятаю той жахливий день і ніколи вже його не забуду .Коли закриваю очі завжди бачу одну й ту саму картину .Моя сестра і мати кричать і плачуть на кухні ,а я вся в сльозах забилась в маленький куточок своєї кімнати ,прижавши до грудей старенького плюшевого ведмедика .Вся моя кімната палала червоними вогнями і повсюду дим .Страх опанував мене ,сльози самі котились по моєму обличчі .Я хотіла побігти до сестри і мами ,але перед моїми ж очима згори впала величезна палаюча балка .Тоді я знову забилась у куток в надії ,що все буде добре і нас хтось врятує .Вогонь підступав все ближче і ближче . І тут я почула такий знайомий і рідний мені голос. 
—Тату ,врятуй мене .
Тут я почула звук биття вікна і вже за хвилину побачила мого рятівника. 
Я міцно прижалась до сильного батькового плеча .
—Все буде добре доню ,я врятую тебе .
З цим словами ми швидко вибігли з будинку. Батько поставив мене на ноги і сам сказав :
—Доню ,я йду по твою маму і сестру ,а ти будь тут .
Я в знак згоди кивнула і ще міцніше прижала до серця плюшевого друга .Я вже відчувала себе в безпеці і чекала поки батьки разом з сестричкою вийдуть з палаючого будинку. Надіялась ,що цей жах вже закінчиться, і що зараз мама підійде до мене ,міцно обніме ,поцілує в щічку і ми всі разом підемо з цього згарища .Але це була картинка ,яку я собі уявила ,реальність ж була зовсім іншою ,не такою якою я хотіла її бачити. Десь за хвилин десять з палаючого будинку вибіг мій тато ,сам .Його вигляд був жахливий .Сорочка в деяких місцях підгорена , лице все в димі і дуже бліде .Від підбіг до мене і міцно обняв .З його очей котились сльози .Це було так дивно для мене ,до цього моменту я ніколи не бачила ,щоб тато плакав .Для мене він завжди був дуже позитивною людиною ,яка лише одним словом могла мене розсмішити .Тоді я вже запідозрила щось погане ,серце було не на місці .Ми трохи відійшли від палаючого будинку і я зі страхом запитала :
—Тато що сталось ?Де мама і сестричка ?
—Згори впала ще одна дошка,вона перегородила двері і я не зміг зайти до них .Але скоро приїдуть пожежники ,вони врятують твою маму і Аню (так звали мою молодшу сестру ).
За хвилину я почула гучний звук сирени .Біля нашого будинку вже стояла велика червона машина з якої вибігли рятувальники .Вони почали тушити згарище і побігли в середину будинку .Потім вони вийшли до нас з татом .На їхніх очах був якийсь сум і жаль .Вони підійшли до тата і сказали йому щось .Гримаса на лиці тата швидко змінилась .Ніколи не бачила його таким ,таким переляканим .Він впав на землю і почав кричати .Я дуже налякалась і швидко підбігла до нього .
—Тату ,не плач ,все буде добре .От зараз сестричка з мамою вийдуть і все буде добре .
Я погладила його по голові ,а він міцно прижав мене до себе .
—Доню ,я втратив твою маму і сестру, але ти жива ...
І тут моє серце почало калататись з такою швидкістю .Я зрозуміла ,що втратила двох найрідніших мені людей ,зрозуміла ,що більше не зможу підійти до них і обійняти ,побачити їх красиві усмішки .Біль так терзав моє серце ,що я не знала куди себе діти .Мої очі не просихали від сліз ,цей біль живе в моєму серці і до сьогодні .
Зараз мені вже 16 .Я навчаюсь в крутій школі так сказати для дітей мажорів в якому навчається "еліта " нашого міста .Навколо одні дівчата в міні спідницях і блузах з глибоким декольте ,які хочуть знайти собі якогось красунчика .Ці фіфи явно сюди не навчатись прийшли .
Ні ,я не була якось зубрилкою в якої в голові були лише косинуси,мембрани чи ліричні вірші .Вчилась я не погано ,але й відмінницею не була .Проте я не розуміла навіщо так відкрито одягатись і наносити тону макіяжу ніби тобі вже за 40 .Я була одягнута набагато скромніше .Джинси банани і лавандове худі оверсайз .Мені було в цьому зручно і комфортно ,тож не бачу сенсу одягати ці незручні спідниці ,які ледве прикривають твою жопу. Лише щоб комусь сподобатись чи справити враження ?Я не гонилась за хлопцями ,як більшість цих гламурних штучок ,та й мені можна сказати було заборонено .Думаєте ,що це якась маячня ,але ні .
Батька після тієї пожежі ніби підмінили ,він став зовсім іншою людиною .Більше я не бачила його красивою усмішки ,не чула жартів .Він ніби холоднокровним став .Після того він носився зі мною ніби з порцеляновою вазою ,яку не можна було розбити .Він хотів вберегти мене від всього ,що мене оточувало і це вбивало мене .
В мене була лише одна подруга .Звали її Ліза .Вона була одна з тих гламурних штучок .Брюнетка з довгим шикарним волоссям і красивими зеленими очима .Половина хлопців з нашого класу бігали за нею .Батько навіть сам подругу мені вибрав .Вона була дочкою його бізнес-партнера .Одного разу він нас познайомив .Після того ми часто бачились з Лізою .Вона хоч і була з "еліти", але все ж була не поганою подругою .Весела юначка завжди могла мене розвеселити і дати дружню пораду .Більше друзів у мене не було .Як ви думаєте чому ?Бо так вирішив за мене батько .Всі інші для нього були або ненадійні ,або не з нашого кола, або ненормальні якісь .Тато можна сказати керував моїм життям .Я розуміла ,що він хоче для мене лише добра і береже ,бо я єдина хто в нього залишилась ,але цим самим він посадив мене в золоту клітку і не давав з неї вийти. А я підкорялась такому життю ,де мою долю вже давно вирішили без мене .Я не знала що таке справжнє щастя ,ніколи не відчувала себе вільною ,скоріше маріонеткою ,якою керував лялькар смикаючи за ниточки .Я йшла по коридору школи з награною посмішкою .В класі побачила Лізу і присіла біля неї .
—Ну що Бет ,як справи ?
Майже всі називали мене Бет це типу скорочено від Елізабет .Я вже так привикла до цього ,що скоро і своє повне ім'я забуду .Я вдихнула ковток свіжого повітря і сіла за парту .
—Та нормально ,як завжди впривципі .
Під цим нормально завжди ховалась моя істинна натура .Як хотілось втекти з цього місця повного фальші і просто заритись в подушку і плакати .
Дзеленькіт дзвоника заставив всіх присісти на свої місця ,а в клас зайшов учитель .Почав він як завжди з того ,що заспокоював хлопців ,які сиділи на перших партах .Ті шумно говорили між собою і грали ігри на телефоні .Але Борис Васильович обірвав їхню радісну хвилинку ,забравши телефони .І з словами "Та навіщо ,ми вже більше не будемо " розпочався урок фізики .Доречі це був один з тих уроків ,які я не любила ,тому просто хотілось трошки поспати на останній парті .Ну я ж нікому не заважаю ,урок не перериваю ,що тут такого ?Не кожному дано розуміти ту фізику .Але все ж поспати мені таки не дали .
—Елізабет Островська вас я бачу фізика не дуже цікавить ?Ви ж цього року закінчуєте школу ,хіба ні ? Досить спати ,ідіть робіть задачу .



Mia Do

Відредаговано: 30.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись