Найгірший день у моєму житті

Любі читачі, це моя перша книга, нарешті я наважилася її написати. Перед початком нашої співпраці, де я пишу, а Ви читаєте та насолоджуєтеся, обговоримо правила коментування.

1. Жодних образ: ні мене, ні інших коментаторів.
2. Не запитуйте, коли продовження, сонечка, є графік. Неділя – день публікації оновлень, пізніше напишу точний час.
3. Якщо Ви побачили помилку, напишіть, будь ласка, розділ та сторінку. Жодної агресії. Дякую.

Ледь не забула, у книзі є певні епізоди мого життя, тому не все, що я пишу є плодом моєї фантазії. Не забувайте ділитися своїми враженнями в коментарях! 

Приємного читання!

— Злато! Злато?

Знайомтеся, це моя мама. 

— Та встаю, встаю. 

А це вже я, власною персоною З прекрасним кублом на голові, в татовій сорочці, яку мені вдалося виграти в доміно. Так, мій тато нудний і надзвичайно розумний. А я його копія, але доміно це так, заради сорочки.

— Доброго ранку!

Я вже встигла вдягнутися, поснідати і покласти останню книгу до коробки. Саме в цей момент у моїй кімнаті з'являється мама в піжамі. Нічого нового, мама більш флегматична, ніж я і любить поніжитися в теплому ліжечку. Хто ж цього не любить? Проте, є різниця, коли тебе повністю утримує чоловік, ти ніде не працюєш і твоя донька всупила до найкращого коледжу в країні. І коли ти і є дівчиною, яка вступила до найкращого коледжу в країні, не плануєш виходити заміж, мріючи про блискучу кар'єру.

— Доброго. Попрошу не забувати про мій особистий простір, це вдруге за тиждень.

Так, саме тому я буду знімати квартиру самостійно. Не люблю, коли зазіхають на.. та ви почули на що.

— Доню, тато вже готовий і ви можете їхати.

Прекрасно. Чим раніше поїдемо, тим раніше приїдемо і я підготуюся до першого навчального дня.

— Златусю!

Книгу комусь на голову! Я його просила мене так не називати. Видихай, Злато, видихай.

— Татунько!

1:1.

— Златосюличко, 2:1.

— Мій татопусінько преулюблений з усіх татупусеньок, у яких є татопусеньочки, а у них інші татупусеньки! 5:2, я перемогла.

— Я не фанат скоромовок. І доню, ми будемо за тобою сумувати.

— Не забувай, що ти також колись так поїхав від своїх батьків.

Вміти запам'ятовувати та нагадувати про вигідні мені моменти з життя кожної людини в потрібний час – моя суперздібність. Тато – не виняток. 

— Мамо, до зустрічі через рік.

— Златко, у тебе все вийде. Не забувай, що ти завжди можеш покластися на нас.

— Я знаю, дякую.

— Ну, що, курочки? В дорогу!

Так розпочалась моя подорож у самостійне життя, в якому не буде ненависної мною школи та однокласників. Я думала, що все буде ідеально...

— Ти не забула, що я тобі говорив про хлопців.

— Так.

— Що саме?

— Що мені час знайти собі когось і покращити ситуацію з народжуваністю в нашій державі?

— Ні, що для всього свій час. Не слухай того, що говорить тобі мама. Всьому свій час, ти обов'язково знайдеш свою людину, будь-якої статі, це може статися в коледжі, а може на вечірці. Де завгодно, розумієш? Якщо захочеш, звичайно. Просто слухай своє серце. Домовились?

Мама, марила ідеєю знайти мені хорошого чоловіка. Я розумію її, вона раніше жила дуже бідно. Все дитинство працювала, як проклята і не хоче такої долі для мене. Але зараз 21 століття, жінки мають право вибору: виходити заміж, зробити кар'єру чи зробити вибір на користь третього варіанту.

— Домовились. Ти, як завжди мене найкраще розумієш. Я хотіла сказати, що дуже вдячна вам за все.

Знаєте, іноді сумно покидати будинок, в якому ти прожила більшу частину свого життя. Виходити зі своєї зони комфорту, як зараз модно говорити. Проте, я цього хотіла і хочу, тому цей день буде найкращим у моєму житті.

— Ми приїхали.

— Так скоро?

— Ні, ти не помітила, як пролетів час, який ти провела за своєю книгою.

Читати я обожнюю і тато мене прекрасно розуміє.

— Тоді виходимо.

Тато допоміг мені занести речі до квартири, яку я орендую. Я йому безмежно вдячна за все.

— Якщо тобі не буде вистачати грошей, то..

— Ні, дякую. Ми говорили про це.

Я буду працювати та оплачувати свої рахунки сама, хоча, я майже не брала грошей у батьків за цей рік, бо підробляла.

— Яка ж ти у мене доросла. Я пам'ятаю тебе ще крихіткою, а яка ти була кумедна і..

— Все буде добре, я впораюсь. Ще раз дякую.

Схоже, що комусь також не по собі.

— До зустрічі, маленька карамелько.

— До зустрічі..

Тато поїхав.. то.. тоді чому мені так важко на душі? Це найкращий чи таки найгірший день в моєму житті? 

Тоді я ще не знала, що після однієї ситуації, яка станеться цього ж дня я зможу дати відповідь на це запитання. Але про це згодом.

— Так, час розбирати речі.

Це нормально, іноді я розмовляю сама з собою, згодом ви не будете звертати на це уваги.

— Гуп-гуп! Гуп-гуп!

І кого це принесло. Знайомих і родичів у мене немає в цьому місті, залишаються лише сусіди.

— Іду!

— Привітик! Це ти нова «клієнтка» Клема?

На порозі стояв блакитноокий блондин.

— В сенсі «клієнтка»?

— Ти знімаєш квартиру у нього, правильно?

— Ні, у Мирослави.

— Це ж треба було забути, що наш холодний принц не контактує з тими людьми, які щомісяця приносять йому пасивний дохід.. так Мирослава, то його молодша сестра, а квартира належить Клему. Ти вже підписала договір?

І до кого він говорить? Точно не до мене. А, ні, таки до мене. Що він сказав? Якийсь договір. Який може бути договір? Я, квартира, яку я знімаю і хлопець, який знає її власника. Договір оренди квартири!

— Ні, я щойно приїхала.

— Не встигла?

Забула.

— То я тобі принесу.

— Гаразд.