За прихованими стежками

Війна

    Марія солодко спала у своєму ліжку. Зовсім скоро на неї чекатиме нудна робота в офісі.  Проте останні кілька годин сну, коли сонце ще навіть не почало кидати ранкові промінці і місто ще досі занурене в морок, були для жінки дорогоцінними. Десь далеко за вікно у двір заїхав автомобіль, кинувши світло яскравих фар у вікно. Марія примружилась, а шкірою пробігли мурашки від неочікуваного хвилювання, яке засіло глибоко в душі. За стіною у дитячій кімнаті засовався у ліжку Максим. Хлопчику скоро мало виповнитися 7 років. Цього дня він чекав з нетерпінням. Марія ретельно складала план свята, зробила запрошення, замовила аніматорів. Залишилося спекти великий торт. Жінка полюбляла працювати з тістом. Для неї це був відпочинок розумово та фізично. Іноді Марія випікала на замовлення, але зараз роботи побільшало, тому на улюблену справу часу майже не залишалося. Зовсім скоро її син піде у перший клас, для нього ця подія мала стати важливою.

    Марія розплющила очі. Якесь незрозуміле хвилювання мучило її, не даючи змоги спокійно заснути і навіть хороші спогади не допомагали. «Знову буду блукати квартирою, наче сонна муха»: подумки говорила жінка. Поруч із нею лежав чоловік, який повернувся на інший бік, тихо засопівши. На вулиці світились ліхтарі, їхнє світло падало на вуличку, що проходила між багатоповерхівками та на маленький дитячий майданчик. Марія накинула свій пухкий халат на плечі і підійшла ближче, визирнувши у вікно. Дерева сколихувалися від легкого вітерцю, а стара груша, біля дверей у під’їзд, так само наводила жах. Її неохайно підрізані віття завжди зачіплювали перехожих за одяг, наче благала зупинитися й допомогти. Вона уже кілька років не давала жодних плодів, проте ще ніхто не наважувався зрубати старе дерево. Кілька разів виходив сусід з протилежної квартири. Він брав до рук гостру пилку, щоб нарешті зробити те що так давно його мучило, але завжди зупинявся, невдоволено спльовував і заходив назад у під’їзд.

    Марія сперлася ліктями на підвіконня і підперла голову долонями. Безсоння накотилося раптовою хвилею, не відпускаючи. Годинник показував 5 ранку. Раптом яскравий спалах синього світла з червоними плямками зблиснув далеко за будинками. А за мить уся багатоповерхівка задрижала, наче зроблена з паперу. Посуд у серванті задзвенів, на столі перекинулася ваза з квітами, на кухні пролунав глухий звук. Марія накрила голову руками та відійшла подалі від вікна. Скло задрижало, але витримало ударну хвилю. Чоловік, що увесь цей час спав, здригнувся, підхопившись на ноги.

-Невже почалося те чого ми всі так довго боялися?-жінка уже підвелася й поглянула на те місце де був нещодавно спалах. Зараз там клубочився сірий дим.

-Гадаю що так.-з цими словами на вулиці завила сирена, сповіщаючи про тривогу.  За нею послідував гучний звук літака, який промчався десь неподалік.

    З дитячої почувся тихенький плач. Марія схопилася й побігла в кімнату сина. Маленьке дитя сиділо на ліжку, схлипуючи. Біля нього лежала товста сіра кицька з білими лапками і білим хвостиком на кінці. Карамелька (так звали тварину) сонно потягнулася й улесливо потерлася об ногу хлопчика. Максим стиснув пухнастку в обіймах, вона замуркотіла. Жінка присіла біля них навколішки, намагаючись виглядати спокійною, хоч серце її було сполохане, наче птиця. Паніка та розгубленість це найстрашніше що могло трапитися з жінкою. Вона гладила сина, перебираючи в голові слова, які можна сказати щоб підтримати. Проте Максим випередив її:

-Вони прийшли щоб забрати нашу землю, наш дім?

    Такі раптові судження збили жінку з пантелику. Думки зароїлися, наче бджоли у вулику.

-Ти уже дорослий. Я можу сказати тобі правду.-Марія стишила голос,-Вони хочуть забрати нашу землю. Що буде далі ніхто не знає. Проте я вірю в щасливе майбутнє.

    На дворі не зупиняючись вила сирена. Цей звук пробирав до кісток, закопуючись глибоко в твою підсвідомість. Пролунав ще один вибух та цього разу набагато далі. В під’їзді створилася метушня, якої і слід було очікувати. У когось в квартирі загавкав сонний пес, якого вмить змусили мовчати.

-Вставай.-Марія простягнула руку хлопчику,-Ходімо до тата у вітальню.

    Максим підвівся, а кішка нашорошила вуха, ніби тільки зараз звернула увагу на звук, що долинав з вулиці. Її хутро враз наїжачилось, тварина сполохано залізла під ліжко.

    У вітальні чоловік увімкнув телевізор, екран якого загорівся червоним кольором, а великими чорними літерами був напис «УВАГА! ПОВІТРЯНА ТРИВОГА! УСІМ ЗАЙНЯТИ УКРИТТЯ!»

-Одягайтеся.-Сашко намагався прибрати зі свого голосу невловимий страх.

    Хлопчик негайно кинувся у кімнату зі сльозами на очах. Марія часто розмовляла з Максимом про повітряну тривого, тому він знав як потрібно діяти в подібних ситуаціях. Жінка одягнула перші теплі речі що трапились їй на дорозі. Чоловік тим часом зібрав в сумку все необхідне.

-А як же Карамелька.-викрикнув Максим.

    Спочатку Марія думала залишити кішку в квартирі, сподіваючись що скоро вони повернуться. Але тварина була такою наляканою та беззахисною, що жінка кинулася на пошуки маленької клітки для неї. Карамелька впиралася і не хотіла залазити в тісну коробку. Кішка шипіла, невдоволено розпушивши свого хвоста. З важкими зусиллями все ж таки їм вдалося врятувати тварину.

    Вони швиденько вибігли на вулицю, де люди уже збилися в кучу біля підвального приміщення. Хазяйка будинку, що жила на першому поверсі, швиденько шукала ключі тремтячими руками. Раптово згасли ліхтарі і вулиця занурилося в темряву. Кілька сусідніх вікон ще світилися, а згодом також стали темними. Клацнув замок, Марія з полегшенням видихнула. Люди обережно спускалися по сходам у сере приміщення. Дехто також намагався врятувати своїх домашніх улюбленців. Маленький спанієль голосно загавкав відчувши запах Карамельки. Господар смикнув собаку за повідець і та миттю заспокоїлась. Люди увімкнули ліхтарики, повсідавшись на холодну бетону підлогу. Марія постелила стару куртку, яка слугувала сидінням. Вона пригортала Максима, а хлопчик похнюпившись тихо схлипував. Сашко походжав приміщенням шукаючи сигналу. Він намагався увімкнути хоча б, маленьке радіо. Люди виглядали переполоханими, навіть не розмовляли одне з одним. Хтось намагався додзвонитися до рідних, а інші заспокоювали тварин та дітей.



Сміливиця

Відредаговано: 04.05.2022

Додати в бібліотеку


Поскаржитись