Заморожене кохання

I

Ангеле, мій Хоронитель…

Стомилася, я знов здаюсь…

Твоїм крилом я оповита…

На руку твою знов зіпрусь…

Мене тримай, щоб не упала…

Немає сил дальше іти…

Душа моя знов помирає…

Лиш Ти зможеш допомогти…

 

I

Марина з легкістю повернула ключ у замку і двері піддалися важкості тіла тендітної дівчини.

Брюнетка клацнула вимикачем і світло за мить освітило коридор орендованої квартири. З неї немов віяло непривітністю. А, можливо, це була лише уява Марини, яка не могла знайти своє місце у цьому світі. В очі одразу ж кинулася частина обоїв, яка так і не приклеїлася, хоча, Марина лише вчора намагалася все виправити. Не тому, що їй було не все-одно, а для того, щоб хоч щось робити; щоб надати хоч якогось сенсу своєму життю.

Весна закрила двері і сльози полилися рікою. Сльози, які дівчина стримувала цілий день. Сльози болю, сльози відчаю, сльози безвиході.

Роззувшись і знявши курточку, Марина почала розпаковувати пакет з покупками, який принесла з собою. Дівчина вийняла з нього гранатовий сік.

- Для тебе сьогодні є спецпризначення,- сказала брюнетка, розбавляючи сік горілкою, яка мирно стояла у холодильнику дівчини.

 

Переодягнувшись у піжаму, Марина сіла на диван і ввімкнула телевізор. Старенький телеприймач здавався разом з кімнатою. Він показував всього лише кілька каналів, та дівчину це мало хвилювало.

«Головне. Що є М1 та М2» - казала вона, адже не могла уявити собі життя без музики, яка була присутня у кожній хвилині її свідомого життя. Марина навіть не пам'ятала коли останній раз виходила на вулицю без навушників. Та і дома "музичний фон" ніколи не пропадав.

Брюнетка зробила черговий ковток напитку і вкрилася ковдрою. Дівчина зовсім не дивилася на екран. Її погляд довго блукав кімнатою, аж поки не зупинився на старенькому коврі, постеленому на підлозі. А точніше, на вицвівших від часу кольорах. Марина мимоволі уявила, яким він був колись – буяв яскравими червоними квітами, віддалено схожими на маки. А ще вона думала про своє життя, яким би із задоволенням помінялася з кимось, більш удачливим ніж вона.

«Треба лягати спати» - подумала Весна,- «Нажаль, у моєму випадку алкоголь не допомагає. Що алкоголь?..»- брюнетка подивилася на образ ангела-охоронця, який власноруч вишила бісером,- «Навіть мій Ангел не хоче мені допомогти…»

 

Дівчина закрила очі, і, як завжди, придумала собі любовну історію. Цього разу про завтрашній день. Про себе та колегу по роботі, який тільки недавно прийшов до них працювати, і який так їй подобався.

Я навмисне одягла своє фіолетове плаття, у якому так гарно виглядаю. Ігорю сьогодні виповниться 27. Звісно, ми будемо святкувати всією фірмою. Спершу ми будемо вітати Кирильціва, а потім пити і веселитися.

Я стою біля фуршетного столу і беру кусочок свіжого ананасу до шампанського. Я вже відходжу від столу, як у мене врізається Ігор і все шампанське з мого бокалу проливається мені на плаття… НІ-НІ, не так, …і шампанське з мого бокалу проливається на підлогу (так буде краще. А то як потім, з мокрим платтям?). Отож, шампанське з мого бокалу проливається на підлогу, так як і я, і Ігор встигаємо відскочити. Ця ситуація заставляє нас посміхнутися.

Кирильців підходить до мене і доливає шампанського в мій бокал зі словами:

  • Пробач, я тебе не помітив.

(Звісно не помітив, з його то ростом. Та це не важливо. Ми все-одно можемо бути разом. Ну і що, що я нижча за нього на 2 голови?Я ж не винна, що він вимахав під 2 метри? Так, про що це я? А…)

  • Пробач, я тебе не помітив.
  • Нічого.

І тут ми подивилися один-одному в очі. Це було схоже на сцену з голлівудських фільмів. Час наче зупинився, а ми зрозуміли, що тепер не зможемо прожити один без одного ні хвилини. Ми – це одне ціле. Дві половинки, які шукають один-одного по цілому світу.

  • Можна я проведу тебе сьогодні?- запитав Ігор.
  • Ти ж на машині. А я живу зовсім недалеко.
  • Хіба це має значення?
  • Ні…

 

***

«Більше за все я хочу тобі допомогти. Та ти мене не чуєш. Не розумієш знаків, які я тобі показую.

Ти думаєш я не чую коли ти до мене говориш? Це не правда. Я чую навіть твої думки. Знаю що зараз у тебе болить не просто серце. Тебе болить ДУША…»- я торкнувся її серця. Та навіть після цього Марина не почала мене чути. Вона навіть не відчула моєї присутності. Та все ж я продовжував говорити, надіючись, що зможу пробитися до неї:

  • Якби я міг, то забрав би весь твій біль, та ти не підпускаєш мене. Не дозволяєш допомогти. Ти закрилася від мене, проте, щоразу просиш допомогти тобі…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше