Чистота бруду

Розділ 21

В дитинстві батьки влаштовували нам справжнє свято на День народження. Кульки, дитячі конкурси і обов’язковий атрибут – торт. До тебе приходили друзі з двору, зі школи, приїжджали родичі, з якими ти спілкуєшся, і не дуже. З віком кількість гостей змінювалась, і уже ти хочеш бачити найближчих і найрідніших.

  Скільки людей- скільки і думок. І такий предмет обговорення, як День народження, також піддається багатьом дискусіям. Хтось думає, що святкування цього дня- маячня, адже це просто означає, що ти на крок ближче до смерті. Брр, аж холодок від цих слів. Інша частина людей, навпаки радіє цьому дню, бо це показує, на скільки ти став досвідченіший за рік, чого досягнув, і як багато ще очікує тебе. І знаєте, напевно, я у зв’язку зі всіма подіями, які були зв’язані з моїм Днем народженням, мала б також зневажати його, та я сторонник саме другого типу людства. Я люблю це свято, і тому для мене просто жахливо усвідомлювати, що Артур може не відчути, бодай найменшої атмосфери радощів.

-Я відлучусь на пару хвилин. – ні, процеси життєдіяльності ніхто не відміняв. Тому, тут не придирешся. Я красномовно подивилась на Сашу, ну хто таке бачив, втупилась в екран і радується. І чому, я не володію телепатією? Я голосно покашляла. Боги зглянулись наді мною, або все ж це телепатія, хтозна, та дівчина нарешті подивилась на мене. Благо, Артур дуже заворожений розмовою Тоні Старка з його донькою. За це, ‘’я люблю його 3000’’, що він неспостережливий.

-Я з тобою, Артур став на паузу. – я незрозуміло подивилась на Сашу. – ну, що? Мені ж теж цікаво.

Артур подарував нам багатострадальний погляд, більше схожий на ‘’О, Боже’’, думаю, він навіть в думках закотив очі, але все ж відірвався від перегляду:

- Чому дівчата завжди ходять по-двоє?

Але це питання було більше риторичне, тому я практично випхала Сашу з кімнати.

-Та що з тобою таке? – Ох, Саша, це просто катастрофа.

-В Артура завтра день народження. А я забула про це.

-Ну це і не дивно, ти мене взагалі не в тому місяці привітала. – давай, знущайся з мене, звісно, що ж ще робити.

-Це було всього лиш один раз. – ну подумаєш, яка різниця лютий, чи листопад. Тим більше, мені тоді було десять. Я пам’ятаю, як заявилась з тортом до Саші, а вона стоїть і дивиться на мене, як на навіжену. Та саме число місяця я вгадала. Ну не запам’ятовую я дати добре, ну що зробиш.

-Клоун, давай вже щось думати. В тебе є якась річ, яка щось символізує у вас з Артуром? – що ти несеш, дівчино?

-Ну там якась дрібничка, що нагадує тобі про нього, щось хороше. – відповіла дівчина на моє німе запитання.

-Є одна річ, але вона в моїй кімнаті, де зараз Артур. Але нам треба торт, яке свято без торта. – та сама фотографія тоді на даху, саме тоді я точно зрозуміла, що відчуваю щось до нього.

-Який торт, ти здуріла? Як ти поясниш, що тебе так довго нема? – від моїх спогадів, мене витіснив голос Саші.

-Ну не дивись на мене так, ніби я сказала несусвітню річ. Допоможи мені, Саша. – недалеко від будинку є цілодобовий магазин. Я встигну збігати і вернутись за десять хвилин.

-Ну об’яснити, чому ти застрягла в дамській кімнаті на п’ятнадцять хвилин можна тільки одним способом. – після цього Саша приснула в кулак, ховаючи смішок. Я обов’язково посміюсь з цього, тільки завтра.

- Ну я тобі це ще пригадаю. – Сашка тільки ще більше розсміялась. А я точно не переплутала місяць знову?

ТАК СТОП. Та ні, точно вересень. ВЕРЕСЕНЬ ж? Саша, трясця, все через тебе. Ріта заспокойся, це точно червень. Боже, який червень. Вересень!

Так швидко, я не бігала ще ніколи. Тому, коли я ледь не влетіла в магазин, продавець явно сприйняла мене за навіжену. Потім, я ледь не збила стелаж з чипсами, але з горем попалам добралась до тортів. Не скажу, що в мене був великий вибір. Залишилось два види: ‘’П’яна вишня’’, який не викликав в мене довіру і ‘’Наполеон’’. Плани в мене точно Наполеонівські, тож і вибір впав на цей торт. Зі свічок були лише ‘’четвірка’’ і ‘’сімірка’’, тому я взяла прості. І на тому дякую. Переді мною в черзі був дядько, який явно позмагався б повільністю з черепахою і ще не ясно, хто б виграв. Я ставлю на цього чоловіка, який так і не може розібратись, що ж він хоче забрати через брак коштів: шпроти, чи все-таки солені горішки.

Алілуя, він пройшов. Я думала, я третього народжу, поки до мене черга дойде.

-Пакет потрібен? – монотонним голосом говорить касир. Жінка з бойовим розфарбуванням. Фіолетові тіні і висока зачіска. А хтось ще не вийшов з ‘’Лихих 90-х’’.

-Ні, дякую. До побачення. – я  знову рванула, якби тут був мій вчитель з фізкультури, мусів би  поставити мені дванадцять.

Ну мене не було всього лиш одинадцять хвилин. Не так все і погано.

-РІта, ти ще довше не могла? – шепотом кричить на мене Саша. І та, оксюморон це моє улюблене заняття.

-Я і так швидко. Артур виходив? – я все ще була задихана.

-Твій ненаглядний виходив один раз. І нам треба заплямувати твою футболку. – я зігнула не розуміючи брову. Що вона несе?

-Я сказала, що ти хотіла взяти сік і облилась, тепер запираєш пляму. Радуйся, сьогодні обійшлось без проблем з животом. Та це востаннє, Ріта.

-Дякую, Саша. Тепер іди до Артура, візьми іншу футболку, і заодно забери мій недоподарунок. Він лежить в мене в столі біля зошитів. Будь ласка.– зараз вона точно мене трісне.



Vitttorrrioo

Відредаговано: 24.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись