Дедагеймер

1. Створення персонажа

Очі розплющились самі собою, без моєї участі. Ах ти ж… Погляд ковзнув на всі боки. Не зрозумів. Щось не те… Де це я опинився? Невеликий острівець землі, кілька метрів уздовж, кілька метрів вшир, весь вкритий травою, жодного кущика, а за ним — небо. Острівець ширяв у чистому небі. Було яскраво, світло, але сонця ніде не видно. Невже сон? Та ще усвідомлений, зважаючи на все. Спробував зробити крок – не вийшло. Я не відчував тіла, тільки бачив картинку. Подивився вниз… А де воно? Що відбувається?!

Раптом перед очима утворилася сіра хмара, з якої вийшов перекачаний, стрижений під трійку чоловік.

«Ого, який здоровий! Штани і сорочка тільки дивні, наче з минулого століття, а то й раніше…» — тільки й зміг подумати я, бо нічого не міг вимовити. Рота не було.

— Вітаю, боєць. Вибери мене, і ми покажемо всім, що таке сила духу та військова кмітливість!

Чоловік широко розставив ноги, заклав руки за спину і з прищуром витріщився на мене.

Праворуч від явного солдафона з'явилася ще одна сіра хмара, і з неї вийшла жінка похилого віку, що на ходу витирала руки об білий фартух.

— Ой, а чого це ти так забруднився? Давай ми тебе відмиємо, нагодуємо, і потім я тобі розповім, що до чого.

Бабця дістала зі складки спідниці качалку, закинула її на плече і посміхнулася, дивлячись на мене.

З'явилася третя хмара. З цієї вийшов високий худорлявий чоловік.

«А це чо за середньовічний франт? Чорна сукня чи сорочка така? Штани начебто на місці. Так, точно: довга сорочка, просто ременем перехоплена на животі. Патлатий, але зализаний, а вусики, як у кота…» — знову зміг я тільки подумати – говорити не було чим.

— Конкланд, до ваших послуг.

Чоловік уклонився, гучно стукнувши підборами шкіряних туфель.

Четверта сіра хмара – і з неї вийшов пройдисвіт із злодійкуватим поглядом і горбатою спиною.

— Гей, пс, якщо хочеш дізнатися багато чого цікавого — тільки скажи.

Хлопець бандитської зовнішності дістав ножичок із внутрішньої кишені шкіряного жилета і вправно перекинув його з руки в руку.

Ще однієї хмари не утворилося, але з'явився напис. Білі літери з гострими завитками по краях нерухомо зависли в повітрі прямо переді мною.

«Виберіть помічника»

А вибирати я маю тільки з ось цього? Хм... А якоїсь грудастої руденької жіночки немає?

«Функція знаходиться на стадії тестування. В доступі відмовлено. Виберіть помічника із чотирьох доступних»

Ах ти ж, срань болотна, ти мені тут не начальник, щоб у доступі відмовляти!

«В доступі відмовлено. Виберіть помічника із чотирьох доступних»

Так, ану швидко головного мені покличте.

Хвилину нічого не відбувалося, я лише злісно витріщався на четвірку, що стовбичила переді мною.

Ну я вам тут влаштую! Дайте тільки розібратися, що до чого.

«Виберіть помічника»

Драти вас у печінку!

На мої думки ніхто ніяк не реагував, і нічого не відбувалося, тому я вирішив зіграти поки що за їхніми правилами, а там уже діятимемо за ситуацією. Ось чесне слово, зроду таких снів не було.

Я ще раз оглянув кожного з четвірки. Хм… Ну не воїна, однозначно. Стара теж мене не цікавить, вистачить і однієї старої шельми в моєму житті. Чемний, чи шахраюватий?.. Давай першого, він начебто базікає поменше, а ось зі шпаною можуть бути проблеми.

Як тільки я закінчив свої роздуми, троє одразу зникли, залишивши мене наодинці з власником зализаного, як у старих італійських фільмах, волосся та гострих вусиків.

— Вітаю Вас у Мірантирі. Моє ім'я — Конкланд, і я буду Вашим помічником. Для початку виберіть стать, — сказав чоловік, склавши руки на поясі.

— Чо за жарти такі?

Несподівано! Цього разу мої слова луною відгукнулися в повітрі, але ось виходили вони незрозуміло звідки. Дуже дивне відчуття. Навіть язика не відчуваю.

— Ну чоловік.

— Чоловіча? Ви впевнені? Може, бажаєте спробувати жіночу? — уточнив мій новий знайомий, піднявши праву брову.

— Ти мені тут давай не це! Без натяків. Сказав – чоловік, отже – чоловік!

— Як забажаєте. Але вам би сподобалося, — сказав помічник чи глузуючи, чи то цілком серйозно.

— Голос залишити початковий, чи бажаєте змінити?

— А з голосом моїм чо не так? Голос як голос. Залишити, звісно.

— Як забажаєте. Але, як на мене, трохи грубуватий, можна було б пом'якшити.

— Стільки років прожив із ним – і ніхто не скаржився.

— Як забажаєте. Оберіть імʼя.

— Та чо тут обирати: Микола!

— На жаль, ім'я Микола вже зайняте, — чемно мовив платтяносець.

— Як зайняте? Микола Селезньов я за паспортом.

— Ви справді хочете вибрати ім'я Микола Селезньов?

— Нема чого тут вибирати, Микола Селезньов я.

— Може, виберете одне із цих?

Перед очима з'явилися білі написи:

«Микола324

або

KolianSel?»

— Повторюю: Микола Селезньов. У паспорті написано так!

— Як забажаєте. Тепер оберіть расу.

Яку таку расу? Раса… Раса… Знайоме слово, але не можу згадати, що воно означає. В голові взагалі якийсь туман, крім свого імені та прізвища майже не пам'ятаю нічого.

— Чо за така раса? Одяг священика, чи чо? Так вона мені ні до чого, зроду не вірив в Бога. О! Ось це я точно пам'ятаю.

— Ви можете вибрати одну з класичних рас, — промовив помічник, і перед очима з'явилися нові слова.

«Людина

Орк

Ельф

Гном

Гоблін

Огр

…»

— Також Ви можете обрати одну з рас, вже створених іншими гостями Мірантира.

«Драуг

Дромедр