Дедагеймер

17. Пристанище

Я сидів під яблунею і гортав свій саморобний зошит із ігровими термінами. Вже вп'яте перечитував, що таке «Данж», але інформація ніяк не затримувалася в моїй голові. Зараз там весь невеликий доступний простір займали думки про те, що в мене скоро з'явиться онучка. Це і радісно, ​​і сумно водночас. Радісно, бо моя сім'я стане ще на одну людину більше. Сумно, бо швидше за все я навіть не доживу до того моменту, як вона підросте і зможе зайти до Мірантиру та побачитися зі мною. Я тут не старію, але в реальному світі, хоч і в комі, але моє тіло в'яне; і не зрозуміло, скільки я так ще протягну. До речі, треба було б зайнятися цим питанням і, сподіваюся, один синюшний наркот мені допоможе.

Посеред галявини утворився водоспад, з якого вийшов Андрюха і…

— Чоб мене їжаки коптили, Рорику!

Так, окрім легкого на згадці Андрія з води вийшов і червономордий рогоносець.

— Дядьку, здоров. А ти чого це причепурився, зайві грошики почали водитися?

Я щиро зрадів появі, якщо не друга, то вже точно товариша, і потис його довгу волохату руку.

— З ним все добре? — поцікавився я в синюшного.

— Так, я зареєстрував його в системі як вихованця і залишив штучний інтелект, який йому хтось підсадив. Також додав до його коду кілька шарів захисту і зробив кілька резервних копій для своїх серверів, щоб вже точно ніхто не зламав. Спостерігатиму і вивчатиму, і, може, знайду відповіді на свої запитання, — пробубнив Андрюха, дивлячись собі під ноги.

— А те, чо ми ось так просто обговорюємо його при ньому ж, це нормально?

— Я думаю так. Його розумовий процес так влаштований, що не сприймає інформацію про його світ, як про гру.

— Дядьку, та після того, як ви мене оживили, можете як завгодно мене використовувати. Хоч еліксири на мені випробовуйте, хоч нові розпусні приблуди, я весь ваш.

— А ти пам'ятаєш, як тебе вбили?

— Так, я навіть пам'ятаю хто, — Рорик багатозначно подивився на синявого, — але образи не тримаю, все одно, в тому випадку, реально, тільки ти міг видертися з лайна.

— Я радий, чо ти з нами, бо нормальних людей, з ким можна душевно посидіти, в окрузі й не водиться, — щиро промовив я. — Ото вічно то ніж у спину встромлять, то пером полоскочуть лопатки.

— Ну, дядьку, я не зовсім людина, але добре слівце зараховане. Ти теж наче рівний дядько.

— А мене ви так ніколи не вітали, — пролунав у мене за спиною знайомий зарозумілий і трохи скривджений голос.

— Коньколюб, і ти тут. А його вже ти перевірив?

— І так і ні. Наші з тобою версії помічників я трохи змінив, і тепер Конкланд, перед тим, як надсилати звіт до системи, надаватиме його мені, щоб я міг вибрати, яку інформацію можна передати, а яку краще приховати. Думаю, поки що цього достатньо.

— Хорош, Андрюхо, синє вухо, — завзято промовив я, і хотів його ляснути по плечу, але той спритно і навіть не дивлячись, ухилився.

— О, вусатий, а ти в нас ким будешь? Цих двох я сяк-так знаю, а твою морду тільки раз бачив, і то, мигцем, — підозріло скосився Рорик на Хорланда.

— Конкланд, особистий помічник Миколи Селезньова та творця Андрія, — у не дуже шанобливому поклоні представився гостровусий.

— Дядьку, а ти в нас якась шишка важлива, що навіть помічник свій є?

— Як?! Як я міг забути про помилку Рорика, що він може бачити Конкланда? Зараз вийду в реал і швидко все виправлю, — заторохтів Андрій.

— Ні! Андрюхо, не треба! — встиг я схопити синюшного за руку, доки він не розпочав процес виходу у реальний світ. — Прошу тебе, хай так і залишиться, бо мені некомфортно, коли поряд вони обидва, але один не бачить другого.

— Гаразд, — відсмикнув руку Андрюха, — може, так навіть краще буде: подивимося на адаптивність штучного інтелекту Рорика і як він взаємодіє з Конкландом.

— Оце добре. Дякую.

Рорик з Конкландом весь цей час оцінювально дивилися один на одного, як два дуелянти перед майбутньою перестрілкою.

— До речі, Гавриил просив передати це тобі, — простяг мені синюшний свою долоню.

 

«Отримано унікальний предмет:

«Перстень переміщення»

 

— З його допомогою ти можеш відкрити портал, пройшовши через який, опинишся біля будівлі адміністрації. До речі, тобі виділили кабінет на третьому поверсі. Поруч із моїм, але я там рідко з'являюся.

— А як його ввімкнути?

— Повернути на пальці двічі за годинниковою стрілкою.

Я одягнув брязкальце на середній палець правої руки, зробив, як мені сказав Андрюха, і посеред галявини утворилася така ж золота діра, через яку зовсім недавно пролетів Гавриил і я з Чорнишем.

— Ніфіга собі! — вигукнув Рорик, і з насторогою підійшов до порталу. — Що за дірка?

— Щоб деактивувати портал, треба провернути перстень один раз проти годинникової стрілки.

Я зробив те, що сказано, і портал зник.

— Побачилися з родиною? — поставив несподіване запитання Андрюха, навіть зволівши на мить глянути мені прямо в очі.

— Ой, Андрюхо, душевно побалакали, і є що розповісти. Але доки я не забув, у мене до тебе є одна розмова. Можеш про всяк випадок вимкнути Кордонвала і спровадити кудись Рорика?

— Гей, дядьку, ну ти чого! Я тут перед тобою. Я думав ми тепер один за одного горою, але якщо вам все ж таки треба перетерти віч-на-віч, так і скажи.

— Вибач…

— Та нічого, — спокійно, але з нотками образи відповів Рорик і пішов на другий бік острова, до Чорниша.

Вусатий просто пішов у сіру хмару.

— Я ж казав, Конкланд під моїм контролем тепер, тож можна його не боятися.

— Ну, як знаєш, Андрюхо. Загалом, мені потрібна твоя допомога, але натомість, щоб не бути безпорадним вічно ниючим стариганом, я можу поділитися з тобою цікавою інформацією.

— Яка це може бути в тебе інформація, яку я не знаю?

— Здається мені, чо я можу підказати, хто змінив твоїх енпісі...

Андрюха на секунду задумався, потім висипав дрібку своєї дурі і почав втирати її в руку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше