Фенікс Підкорення вогню

Покарання

День розпочався як і усі робочі будні. В школі не було нічого цікавого, уроки, розмови, навчання. Стівен та Гері вибачились перед Арінель за вчорашні жарти і вони знову дружно пішли у їдальню.

- Ну хіба ж я можу довго на вас ображатись? – дружелюбно мовила Арінель надпиваючи свій полуничний йогурт. Ніколи вона не сварилась із Стівеном, хіба що по дурничкам, але в кінці вони все одно мирились. – Давайте сьогодні влаштуємо вечір жахів у мене, як вам ідея?

- З мене попкорн – швидко мовив Гері, посміхаючись і блискаючи своїми брекетами. Він просто обожнював, коли вони запрошували його у гості, адже це було не дуже часто, тому це було для нього дуже важливо і готувався він завжди відповідно: купував багато різних смаколиків, обирав дуже цікавий фільм або ж приносив настільну гру.

- Ну, тоді з мене фільм і кола – сказав Стівен, дивлячись обуреним поглядом на Гері. Він не дуже любив обирати фільми, адже, як він сам каже, не дуже добре у цьому розбирається. Але, обрати фільм жахів буде просто, подумав він і друзі радісно почали обговорювати те, що вони очікують від сьогоднішнього вечора.

Арінель одразу ж зателефонувала до Ненсі і попередила її про гостей. Ненсі пообіцяла приготувати щось смачненьке і підготувати усе для перегляду фільму. Загалом день пройшов нормально, Арінель, як завжди, отримала гарні оцінки з геометрії та літератури.

Після уроків, попрощавшись з усіма, вона попрямувала у бібліотеку. Так, вона дуже любила читати і часто навідувалась у їхню шкільну бібліотеку, проте цього разу вона прямує туди лише тому, що таким є її покарання: два тижні допомагати вчителям у позаурочний час. Це все наслідки тренувального матчу на уроці фізкультури, де Арінель раптово вибила зуб своїй супротивниці. «І чому мене карати за це. Це ж просто гра, так, жорстока гра, та будь-хто міг би покалічити будь-кого, чому винна завжди я?» - міркувала вона по дорозі у бібліотеку.

Міс Леттеворд, головний бібліотекар, знала Арінель, як і знала, що вона добре орієнтується у бібліотеці, саме тому вона попросила у директора направити Арінель саме до неї відбувати своє «покарання». Привітавшись, бібліотекар одразу ж дала ряд завдань для Арінель: розставити усі здані книжки по місцях, уважно слідкуючи за епохою та жанром кожної книги, також навести лад у бібліотечних каталогах, та оновити електронну бібліотеку на сайті школи.

    Арінель одразу ж прийнялася до роботи, щоб чим по швидше покінчити з цим, і насолоджуватись вечором фільмів жахів із друзями. Розмістити книжки на потрібних полицях не було складним завданням, адже Арінель читала майже усі ці книжки і знає де знаходяться їхні місця. Особливо цікаво було розставляти книжки у відділі «фентезі», який Арінель просто обожнювала. Деякі книжки вона навіть встигала переглядати.

    Раптом, виставляючи серію книг «Гра престолів» у хронологічній послідовності, вона відчула пронизливий погляд в свою сторону, але повернувши туди голову, побачила лише тінь, що заходила за шафу. Не звернувши на це уваги, бо у бібліотеці було ще декілька людей, дівчина продовжила виставляти книжки, а потім попрямувала до каталогів. Це завдання було вже трішки складнішим, бо журналами та документами вона ніколи не користувалась, а тим більше каталогами. Міс Леттеворд довго і нудно пояснювала, що таке каталоги, наскільки вони є важливими і наскільки важливим є правильне їх розташування.

На щастя, Арінель дістався найлегший тип каталогів – предметний каталог, де бібліографічні записи розташовуються за алфавітом предметних рубрик. Займаючись цією «надзвичайно важливою роботою», Арінель знову задумалась про той дивний сон що наснився їй минулої ночі та ще декілька разів перед тим. Усе було таким натуральним і таким справжнім, ніби вона сама пережила усі ці події. Вона бачила свого батька так чітко, що напевно це єдина причина чому вона й досі пам’ятає як він виглядає. «Боже, мені було 5 років, лише 5 років коли я втратила його. Я майже нічого не знаю про свою сім’ю» і декілька гарячих крапель потекли по її щокам. Витерши сльози рукавом кофти, Арінель встала і пішла до комп’ютера, щоб виконати останнє завдання і нарешті покинути це місце, яке змушувало її багато про що думати.

Арінель добре розбиралась у комп’ютерах, тому оновити електрону бібліотеку було, напевно, найпростішим для неї завданням. Сидячи на незручному стільці, вона, незрозуміло як, спиною знову відчула той холодний погляд, але, різко обернувшись, знову не побачила нікого за собою, тільки Міс Леттеворд, яка роздивлялась зошит «боржників» і тихесенько наспівувала якусь дурнувату мелодію. «Знову начудилось, треба сьогодні раніше лягти спати, в мене від цих стресів вже галюцинації» - подумала тихо сміючись над собою Арінель.

Нарешті вимкнувши комп’ютер, Арінель підійшла до Міс Леттеворд, щоб похвалитись виконаною роботою за відносно короткий час. Бібліотекар подякувала їй та відпустила раніше, сказавши, що завтра чекатиме її знову. Арінель, радісно помчалась додому, де її уже чекали її друзі з чудовим фільмом та смаколиками.

Коли дівчина вийшла із школи, надворі якраз сутеніло. Прямувати тихими осінніми вуличками, дихаючи прохолодним вологим повітрям після невеликого дощу, для Арінель було одним лише задоволенням. Лиш одне непокоїло її по дорозі додому: те саме дивне відчуття, ніби хтось за нею пильнує. «Так, стоп, я ж в центрі міста, тут купа людей і якщо раптом хтось захоче мене пограбувати чи ще щось, то я закричу і наваляю тому лиходію!» - подумки заспокоювала себе Арінель.

Вона мала цікаву здібність відчувати і навіть чути як хтось за нею іде, чи хтось наближається до дверей її будинку. Дівчина думала, що в неї просто добре розвинені органи чуття. Аж раптом саме те відчуття наближення когось чи можна було скоріш сказати «чогось», бо це не було схоже на людські кроки. Різко обернувшись, вона встигла побачити лише хвіст білки чи що це там було, що встигло сховатись за великий смітник.



Erin Show

Відредаговано: 08.02.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись