Кохаю Відьму

Розділ 15. "Нижній світ"

 

Габріелла

Навіть не знаю, як пережила сьогоднішній день. Мама кричала так, що ледь барабанні перетинки не луснули. Та й Клопотуну не вдалося зварити зілля. Все працювало проти мене, окрім шанованого лорда Едварда. Чоловік, всіма правдами та не правдами таки здобув для нас всі дозволи. Тому ми осідлали якрів та рушили до порталу. Створіння, з вигляду суміш коней та носорогів, не були зручними для верхової їзди. За годину шляху я не чула сідниць й благала про помилування. Краще вже було їхати до офіційного порталу на мітлі. Але, на жаль, це заборонено. В момент оренди якри — вершник зобов’язується стежити за нею та заходитися поруч. Тому доводилося, зціпивши зуби, терпіти знущання з моїх м’яких багатостраждальних булочок.

Долізши до порталу вже не знала, як реагувати: чи сміятися від щастя, що ось вона — ціль моїх мук, чи плакати від того, куди я рушаю. Підписавшись в журналі вартових порталу (важлива деталь: підписалися кров’ю, тобто в разі чого, ми самі несемо відповідальність за власне здоров’я та життя, і якщо не повернемося з подорожі, то ніхто не отримає за це покарання), ми набрали повні легені повітря та розбігшись, скерували створінь вперед: брудно-коричневу воронку порталу, що перенесе нас буквально в пекло.

* * *

Демони. Ось чому всі так бояться Нижнього світу. Адже, його повноправні мешканці — це демони. Люті, хижі створіння, які вважають всі інші раси — примітивними рабами, яких можна поневолювати та чинити з ними, що завгодно. В помешканнях демонів купи наложниць, викрадених з різних світів. Жінки тут, звісно, не мають ніякого права. Вони знаходяться в сексуальному рабстві, потрапити в яке, як два пальці об асфальт, а от піти звідти — вже неможливо. Адже, чудовиська мають жахливу здібність: вони викрадають душі та тримають їх в спеціальних сховищах, куди простим смертним зась. Тому, доки демон має твою душу, доти ти йому служитимеш, не маючи ніякого правда вибору.

Звичайно, бували випадки, коли рабиня закохувала в себе демона та хитрістю виманювала душу, але це виключення, а не правило. Саме тому я підозрювала, що кохана лорда потрапила в подібне невигідне становище. Ех, оце ж і запроторили її. Моє серце не мало спокою. Тому що, останнім часом подейкували, що пахне війною. Себто, магічні світи планують утворити альянс, аби напасти війною на демонів, та перетворити їхню планету на попіл, більше не хвилюючись за жінок та дітей, яких можна викрасти в будь-який момент. Тому і знаходження тут було настільки небезпечним з усіх сторін.

Якри поволі шкандибали висіченою з каменю дорогою, що пролягала через похмурі руді скелі. Червоне сонце смалило не на жарт. Температура повітря була значно вищою, ніж в Зааларі, тож вже за пів години подорожі я відчула, що бажаю тільки одного: роздягнутися та впасти десь в холодку, обклавшись льодом. Трясця. Навіть з моїми здібностями суккуба та любов’ю до спеки, витримати п’ятдесят градусів на сонці, виявилося завданням не з простих.

— Спекотно, чи не так? — всміхнувся лорд Едвард, будучи таким милим, що аж щелепу зводило.

Володарю, і чому я знаходжуся в компанії цього чоловіка? Де мій Крістіан! Мені терміново потрібен сексуальний звабливий бізнесмен, бо скоро на стіну почну дертися, так хочу сексу.

— Спекотно — це ще м’яко сказано. Відчуваю себе яєчнею на розжареній сковороді.

— Нічого-нічого, заїдемо в місто, то там легше буде.

— В місто? А чому в місто? Я думала поїдемо на чорний ринок, де торгують дівчатами. Може там хтось щось чув про твою наречену. Було б логічніше їхати туди.

Чоловік так скривився, ніби лимона об’ївся. Але за мить опанував себе та натягнувши на пику улесливу посмішку промовив.

— Габріелло, серденько, я бував у Нижньому світі кілька разів. Тож впевнений, що на ринку ми нічого не знайдемо. А в місті маю одного знайомого демона. Може він щось підкаже.

Фрази: «маю одного знайомого демона» та «бував в Нижньому світі кілька разів» — мені не подобалися. Чомусь здавалося, що лорд тут вперше. А тут он, як виявляється. Якесь внутрішнє шосте чуття подало мені сигнал, але за кілька хвилин від нього відмахнулася, наче від набридливої мухи. В наближених правителя Заалару ще й не такі поїздки по роботі можуть бути, тож нічого дивного в цьому не було. Принаймні, на перший погляд.

Ще три години шляху минули в пекельних стражданнях, тож коли ми на якрах заїхали на подвір’я «знайомого» лорда, відчула шалене полегшення. Адже, хороми в того демони були карколомними. Це був справжнісінький оазис посеред пустелі. Цілий палац з розлогими пальмами, фонтанами та купою персоналу, що бігала туди-сюди, одягнена в коричневу тканину з ніг до голови. Одні тільки наложниці тут снували оголені, ледь-ледь прикриті фіговими листочками й дорогоцінними прикрасами, в найпікантніших місцях.

— Приїхали, — широко посміхнувся чоловік, в якого радісна посмішка не сходила з обличчя.

Наче він щойно виграв в лотерею. Я скептично зиркнула на нього та пішла всередину хоромів. Тут все ще більше дивувало багатством та помпезністю: ткані килими, мармур, розпис справжнісіньким золотом. Срібло, кришталь, діаманти. Від блиску невдовзі аж в очах почало рябіти.

Дорогою лорд вітався зі слугами, мов бував тут не одну сотню разів. Дзвіночок тривоги засигналив гучніше, але я його засунула якнайглибше, пильно стежачи за всім довкола. Тож коли ми зайшли в центральний хол, де височів трон з засмаглим демоном на ньому — зовсім не здивувалася.

— Ти повинен був привезти суккуба ще місяць тому, Едварде, — визвірився демон, від чого його закручені роги спалахнули рівномірним червоним сяйвом.

Я спершу не розуміла, що він мав на увазі, тож тільки здивовано завмерла, намагаючись спіймати нитку розмови.

— Вибачай, Асмадеусе. Були певні труднощі.

— Труднощі? — тепер ще й очі Асмадеуса спалахнули червоним.

На його пиці був намальований такий злий вираз, що я аж пополотніла.



Іса Тарк, Вікторія Задорська

Відредаговано: 07.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись