Любов, Дошка і Море

Глава 10. Список від Діми

Під час обіду Діма до Любиної родини приєднуватися не став, перекусив в своєму кабінеті в процесі роботи, даючи батькам ще трохи часу поспілкуватися з їхньою донькою. Глянувши на підставку для квітів, він навіть не скривився, а тільки кивнув на багажник на даху своєї автівки, який прикріпив сьогодні вранці для того, щоб довезти з Одеси ортопедичний матрац в один з номерів. Подумав ще про те, як вдало все склалося. Крихітний щасливий випадок для Любиних батьків, про який сьогодні з ранку говорила однокласниця. Добре, що не довелося в останній момент бігати, організовуючи перевезення.

Всю дорогу до вокзалу хлопець мовчав, зосередившись на трафіку. Вероніка Сергіївна давала останні жартівливі настанови доньці, іноді включаючи у свій монолог і настанови для Діми, чим підняла йому трохи настрій, який сильно зіпсувався після жартівливого Любчиного запитання. Чому йому не щастить, він же - хороший хлопець? А коли б він сам міг відповісти на це запитання! У дитинстві мама говорила Юльці "От уже не знаю, хто тебе заміж візьме? У тебе все з рук валиться!". Бідна сестра з переляку іноді зовсім себе не цінує, прагнучи в усьому догодити чоловікові. Добре, он, Любка їй мозок з приводу кольору волосся вправила. Може тепер почне думати не тільки про чоловіка, але й про себе? Напевно і Дімка, наслухавшись маминих голосінь над сестрою, щось переніс на себе, намагаючись бути хорошим хоча б для своїх, гідним любові та кохання. І зараз від цього було прикро у подвійному обсязі. Здається, що дівчатам не хорошість його була потрібна, а зовсім навпаки.

Хлопець мовчки допоміг Любчиним батькам розмістити всі їхні сумки та згортки в потязі та вийшов на перон, не бажаючи ставати на заваді у прощання однокласниці з близькими. Він сам ненавидів прощатися, тому просто потиснув руку Анатолію Степановичу, а потім з посмішкою дозволив себе обійняти Вероніці Сергіївні. На пероні він притулився спиною до ліхтарного стовпа та доклав максимальних зусиль для того, щоб відволіктися від неприємних думок обмірковуванням робочих моментів. Добре, що таких завжди було повнісінько.

- Дімчику, а ми тебе своїми від'їздами-приїздами від справ не відволікаємо? - поцікавилася Люба, коли вони вже їхали назад у пансіонат.

- Відволікаєте, - спокійно та чесно сказав хлопець, дивлячись вперед на дорогу. - Але іноді корисно відволіктися. Справ ніколи не стає менше.

- Але останній тиждень ми тебе туди-сюди просто заганяли, - трохи винувато заперечила дівчина.

- Ой, та годі тобі, - посміхнувся Діма. - Таке буває раз у п'ятирічку. Заганяли вони. Частіше б. Соню ось твою теж поїдемо зустрічати.

- Це якщо вдасться квиток їй знайти.

- Вдасться.

- Знаєш, що мені сьогодні батьки сказали? - раптово змінила тему Любка.

- Що? - не дуже вже й зацікавлено запитав хлопець, продовжуючи більше стежити за дорогою, ніж вслухатися в слова співрозмовниці.

- Що треба визначитися з тим, якого саме чоловіка я хочу, і тоді я його зустріну.

- Що, просто ось колір волосся та розріз очей описати? - глузливо уточнив парубок, приховуючи за цією насмішкуватістю спалахнулу цікавість.

- Мабуть ні. Хоча, хто знає, можливо й так детально теж можна? Але мама більше говорила про якості характеру. Татко сказав, що якщо ця їхня підставка для квітів не влізе в твою автівку, то вони обов'язково вирішать проблему іншим способом, наприклад, надішлють її поштою. Мене чорт за язик смикнув сказати, що я хочу ось такого чоловіка, щоб легко вирішував проблеми. А батьки справедливо вказали мені на те, що ти цією якістю сповна володієш, але мене свого часу не влаштував, як чоловік. Значить, мовляв, не тільки це мені треба.

- А що? - Дімі тема була вкрай актуальна відразу з декількох причин. По-перше, десь в глибині душі він хотів дізнатися, чому у них з однокласницею не склалося. Ні, він, в принципі, в основниому розумів причини, але хотілося почути ще й Любчину версію, зважену, продуману остаточно після цих десяти років. По-друге, сам він теж ще жодного разу не аналізував своїх бажань чи небажань щодо дівчат.

- Та ось не знаю, - знизала плечима хостес. - Ніяк не можу зрозуміти. Мама сказала, що в цьому питанні поспішати не можна, що все саме прийде. А мені хотілося це з кимсь обговорити, щоб в голові вклалося.

- А чому ти вважаєш це робочою методикою? - поцікавився хлопець. - Як на мене, то подібні поради - теж на кшталт домислів про щасливий випадок.

- О, ні, тут я тобі буду заперечувати з піною у рота, - переконано відповіла Любка. - Як медик. Усвідомлюючи для себе нюанси, ти починаєш звертати на них увагу в людях і придивлятися до тих, хто цим критеріям відповідає. З'являється більша визначеність. Тому і нерозумно, напевно, продумувати спочатку зовнішність. Суть же важливіша, якості людини. Продумуючи зовнішність, ти ризикуєш надалі звертати увагу в першу чергу саме на неї. І помилятися кожного разу.

- Ну, пробуй, - трохи помовчавши, сказав Діма. - Якщо ти так в це віриш, може, у тебе і вийде. Спробувати тобі точно нічого не заважає.

- А тобі? - хитро примружившись, провокаційно запитала однокласниця.

- А мені навіщо? Мені чоловік не потрібен, - зареготав парубок, зістрибуючи з небезпечної теми за допомогою жарту. - Коли знадобиться, обіцяю, ти про це першою дізнаєшся. Навіть раніше за мою маму.

- Оце дурило, - усміхнулася Люба.



Анна Молодцова

Відредаговано: 27.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись