8.

Зустрітися найближчим часом не вдалося. Назар, хоч я і запевняла, що батьків немає вдома, навідріз відмовлявся приходити до мене. Мама перенесла "чаювання" на невизначений термін, бажаючи "розгребти завали на роботі". Нога швидко гоїтися не хотіла, милиці немилосердно натирали під пахвами, тому про прогулянки теж не могло бути й мови.
Так ми й спілкувалися лише телефоном, добре, хоч відеозв'язок не підводив. Але мені хотілося більшого. Мені, тій, яка не бажала й чути про стосунки, була повернута на навчанні! Назар же навпаки поводився вкрай стримано. Хоча мене це зовсім не дивувало, я сумнівалася, що його відлюдькуватість була повністю нанесеною.
А тим часом Новий рік невблаганно наближався. І чим ближче до нього було, тим більше псувався мій настрій. Я вже не хотіла зустрічати його ні з друзями, які кликали, обіцяли навіть на руках віднести, ні з батьками, що плідно працювали увесь грудень, а тепер збиралися на тиждень гайнути на відпочинок. Назар з приводу Нового року теж мовчав, а на пряме запитання відповів, що ще не думав. Набиватися і пропонувати провести час разом я не стала, бо почало здаватися, що хлопець уже пошкодував про своє рішення зустрічатися зі мною.
В отакому накрученому стані я й зустріла 31 грудня. Зранку випроводила батьків на потяг, жаль, що не з перону, а лише з квартири. Потім вислухала Жанну, яка ще раз спробувала вмовити мене приєднатися до них. Раніше б я все ж здалася на її вмовляння, проте сьогодні мені вдалося настояти на своєму. Після розмови засіла дивитися новорічні ромкоми, проте через них настрій ще більше зіпсувався: у людей кохання, а я...
Назар не дзвонив. Він і вчора поговорив зі мною буквально кілька хвилин, сказав лише, що має фантомні болі, а тому просто не може спілкуватися. На моє запитання, чи буде він вживати алкоголь, хлопець відповів, що триматиметься, скільки зможе, проте нічого не обіцяє. Певно довелося йому таки випити, раз вже обід, а він все ще не телефонує...
Чи й собі напитися? Замовити доставлення і...
В сумні думки втрутився телефон, на екрані світилося повідомлення про голосовий виклик від Назара. Жаль, що не відео, так хотілося його побачити. Але він, мабуть, щойно прокинувся, тож має не зовсім зібраний вигляд.
- Привіт! - я прийняла виклик.
- Привіт! Ти вдома?
- Так.
А от він, судячи з шуму на задньому фоні, вже в дорозі. Певно визначився з планами,та мене в них не було...
- Клас! Збирайся, я скоро буду.
От що мене дивує у цьому хлопцеві: він завжди може лишити мене слів. І поки я як риба безмовно розкривала і закривала рота, Назар додав:
- Все, відключаюся! Бачила б ти, що відбувається на дорозі. Це пекло! Чекай.
І сигнал про відключення. І що це було? Збиратися? Куди? Що брати? Чому він не попередив заздалегідь? Так і сиділа, розгублено кліпаючи очима, аж поки не пролунав дзвінок на вхідних дверях. Милиці тягнути було ліньки, тому, обережно спираючись на ушкоджену ногу, пошкандибала до коридору.
За дверима стояв Назар.
- Ти чому ще не одягнена? - запитав він, оглядаючи мою піжаму. - Чи вирішила, що ми їдемо на піжамну вечірку?
Я сердито взялася в боки:
- Якби ти чітко сказав, куди збираєшся мене тягнути, я б може й зібралася! А може й ні. Попередити заздалегідь складно було?
- Не сердься, Світлячку! - лагідно попросив хлопець. - Я просто хотів зробити тобі сюрприз.
Звільнився від куртки, продемонструвавши білу сексуальну сорочку, у яку був одягнений (правий рукав очікувано підкочений). Зробив крок уперед і захопив мене у свої обійми. Притис до свого торсу обома руками, чого до сьогодні ще не робив - правою раніше він намагався не торкатися до мене. А я просто розтанула у його руках, так давно хотіла, щоб він опинився поряд...
- Як твоя нога, люба?
- Ще трохи болить, але вже значно краще.
- То ти збиратися думаєш?
- А куди збиратися, ти мені сказати не хочеш?
- До мене додому. Я вже все підготував.
- Ми будемо самі?
- Так. Ти хочеш запросити ще когось?
- Ні, просто думаю, що одягати.
- Щось зручне. І зміну візьми. І піжаму або сорочку. Я хочу викрасти тебе на кілька днів.
І знову мені відібрало мову...
- Ти проти? - збентежено спитав Назар, все ще не випускаючи мене зі своїх обіймів.
- Я спантеличена! Ну чому ти мене не попередив?
- Маєш якісь плани? Я в них не вписуюся?
- Жодних планів! Але ж! Я на примару схожа! Не нафарбована! Без зачіски!
- Ну то й що? Ти така приваблива зараз, - прошепотів він і нарешті зробив те, чого я чекала з моменту, як побачила на порозі - палко поцілував.
Після поцілунку я зрештою змирилася з моїм "викраденням", тож потягла хлопця до своєї кімнати. Всадила на ліжко, а сама кинулася до шафи.
В голові майнула думка, як би це мало виглядати збоку: знайомі менш як місяць, бачилися до сьогодні лише три рази, зустрічатися почали всього чотири дні тому, не були на жодному побаченні. Але хлопець зовсім не видавався мені чужорідним серед мого дівочого царства. Ба більше, я мала відчуття, що знаю Назара все життя.
Далі думки перескочили на одяг. Що б такого обрати? Сукню? Але досі замотана нога відверне всю увагу на себе і я точно не виглядатиму спокусницею. Тугі джинси? А до них прозору блузу? Як варіант. Ще мала доволі святкового костюма. Взяти? Хоча ні, він надто офіційний. А на ніч? Піжаму? А що як буде секс? Десь у мене був захований від пильного ока матері мереживний клаптик, іменований нічною сорочкою. Чи це вже занадто? Ні, беру піжаму! А ще? Назар казав взяти щось зручне. Спортивний костюм? Але ж сам он як вирядився!
Я кинула ще один погляд на сексуального (навіть попри ампутацію) хлопця на моєму ліжку і рішуче кинула мереживо до сумки. Знадобиться чи ні, але хай буде під рукою!
Назар мовчки спостерігав за моєю метушнею. Лише спокуслива усмішка грала на його обличчі.
- Чому усміхаєшся?
- Бо радий, що ти поряд. А ще досі не можу повірити, що ти згодилася провести вихідні у мене.
- Можна подумати, мене хтось питав, - пирхнула я, знову закопуючись, але тепер уже в шухляду з білизною.
Тут на мене чекав ще складніший вибір: зручні бавовняні трусики з жартівливим написом чи знову мереживо? Може стрінги? З бюстгальтером визначилася без вагань - всі мої бра були з пуш-апом та прикрашені мереживними вставками, тож обирала лише колір в тон напівпрозорій малиновій блузі. Наостанок закинула до обраних речей ще й улюблену сукню: ногу можна й розмотати на один вечір!
- Все, я готова, - повернулася до хлопця.
Спіймала його іронічний погляд, який він переводив з мого обличчя на сумку і назад:
- Ти не подумай, я зовсім не заперечую, а буду лише радий, але ти до мене на місяць зібралася?
Я теж опустила погляд: так, сумка й справді виявилася завеликою. Почервоніла від сорому, відвернулася і почала викладати речі, подумки обзиваючи себе дурепою. Позаду пролунало крехтання, на яке я не звернула увагу. А даремно, бо на мої руки, які плуталися поміж речей у сумці раптом лягла чоловіча долоня.
- Припини! Я ж просто пожартував! Бери скільки хочеш одягу. У мене універсал, туди поміститься увесь твій гардероб, ще й дещо з меблів можемо запхати. В домі теж місця вдосталь.
Я підняла на нього погляд і знову була поцілована.
- Не ображаєшся?
- Ще не визначилася...
Назар зазирнув у сумку, пальцем зачепив бретельку мереживної сорочки, витягнув і зазначив:
- Це ми точно беремо.
І скільки пристрасті було в його низькому тоні.
Отже, буде секс... Не зарано?
Назар правильно зрозумів зміну виразів на моєму обличчі, бо м'яко пригорнув мене до себе в стиха мовив:
- Не буде нічого, чого ти сама не захочеш. Просто проведемо час разом.
Хлопець настояв, аби я повернула всі речі назад до сумки, відібрав її й першим рушив до виходу. А вже там, натягнувши самостійно куртку, попросив:
- Допоможеш мені?
- Як?
- Застебни блискавку, мені складно з нею вправлятися.
- Без проблем.
Уже підтягуючи бігунок до його підборіддя, поцікавилася:
- Чому ти не проштовхуєш праву руку до рукава?
- А навіщо? Закотити, як я роблю це з сорочками чи светрами, рукав куртки не вдасться. Залишити просто теліпатися і чіплятися за все? Теж не варіант. А в пристебнутий рукав запихати - зайва морока. Так простіше, все одно скористатися нею не вдасться.
Коли вже і я вдягнулася і взула просторі уггі, Назар скомандував:
- Милиці візьми.
- Не хочу. Знаєш як вони мені набридли? - пожалілася я.
- Я? Я точно знаю! - пирхнув Назар.
- Ой.
Хлопець усміхнувся і додав:
- Візьми. Хай краще вони увесь час простоять в кутку і не знадобляться.
Довелося погоджуватися.