Після дзвінка

9. Беру реванш. (1)

"Якби на сьогоднішній день в світі було більше людей, які бажали б власного щастя більше, ніж вони бажають нещастя інших, через кілька років ми змогли б жити в раю."

Бертран Рассел

05.10.2014

..Сьогодні повертаюся до школи. Тітка, аби уникнути зайвих проблем, зробила липову довідку у лікарні (там її подруга працює), начебто "я" хворіла на вітрянку. У нашій країні прискіпуватися ніхто не став. Урочисто зайшла до учительської, перед дзвінком та вручила цей папірець. Всіх, чомусь, шокувала моя зачіска. Це було настільки видно, хоч дорослі, а емоції приховувати не навчилися. З відкритими ротами дивилися на моє волосся. Настільки комічною була ситуація, що тихенько розсміялася..

Коли наближалася до свого класу, зустріла географічку. Та дала мені свою книжечку, показала потрібний параграф, домашнє завдання на наступний раз і попросила передати це все однокласникам. У неї з'явилися невідкладні справи, тому, сьогодні на уроці її не буде..


- Впораєшся?

- Звісно! Не переймайтеся. - Посміхнулася їй, а в голові вже уявляла, як ті змії мене зустрінуть.

Хвилювання, чи страху, на який розраховувала - не було. Я була в очікуванні. В очікуванні чого? Гммм. Реваншу!

Торкнулася прохолодних білосніжних дверей, на яких висіла, до блиску натерта, табличка "8-А". Глянула на своє відображення у ній, поправила хвилястий локон, що впав на очі. Що ж. Таїра повернулася.

Впевнено переступаю поріг класу, під абсолютну тишу всіх сидячих. (Звісно, прийшла на п'ятій хвилині уроку.) Вони очікували на вчительку, а тут я. Нічого не вдієш. Очікування та реальність - дві прямих, що рідко дотикаються. Частіше всього - вони паралельні. Тримаються поруч, та надто сильно відрізняються, а ця різниця - приносить розчарування..

Але у моєму випадку, повторюється картина, (що стала популярним мемчиком) Едварда Мунка «Крик» - тільки без звуків. За вчительським столом стягую верхній одяг, та розгортаю книженцію на необхідній сторінці. Голосно зачитую тему, аж після цього, однокласники оживають.

- Ти що тут робиш? - Першою не втрималася Юля.

- Маєш проблеми з пам'яттю? За якихось два тижні, забула свою шкільну подругу? Та ну, не вірю. У нас же стільки спільних спогадів. - Ніжним голосочком протягнула.

- Ми думали, що ти тут більше не з'явишся. - Підперши голову рукою, мовив Олег. І саме Він, смикав мою ниточку спокою, розхитуючи внутрішню рівновагу та роблячи тріщини на моїй броні.. От, дивлюся у його шоколадні, бісівські очі, й розумію, що не можу ображатися на нього..Не має образи, і все. Тільки біль.. У серці не приємно колить, і гіркота у роті, разом із важким клубочком у горлі...

- Чого б це? Я тут навчаюся, як і ви. - Відповіла.

- Як скажеш. - Смикнув плечима він, та приліг на парті, у своїй звичній манері спати на уроках.

Клас розшумівся, активно обговорюючи мій героїзм. Так-так. Я чітко розчула це слово. Але була зайнята переписуванням на дошці домашнє завдання. Далі зайняла своє місце біля Михайла, той лагідно посміхнувся, ніби підбадьорюючи мене, й простягнув дві цукерки.

- Це було круто! - Тихенько прошепотів мені. - Я у захваті! 

- Нема чому радіти, все ще попереду. - Задумливо пробурмотіла.

Наступні уроки та перерви, мене ніхто не чіпав. Але компанія "жорстоких недоумків", збиралася у кучку та активно перешіптувалися між собою. Певно обговорювали, що зі мною робити далі. Олега з ними не було, тож моя цікавість до них - рівна нулю.

                                                                      ******

На великій обідній перерві, мені закортіло подихати свіжим повітрям. Атмосфера електричної напруги, що літала у повітрі, стала нестерпною. Розумію, чому монархи довго не жили. Перебуваючи у такому середовищі, довго не протягнеш.

- Таїро! - Покликала однокласниця, поки прогулювалася околицями гімназії.

- Іра?! Що таке?

- Хотіла поговорити. - Посміхнулася світло-руса дівчина, з мигдалевими очима. - Можна торкнутися? - Спитала, дивлячись на мої коси.

- Не зрозуміла?

Вона ще раз посміхнулася та провела долонею вздовж вибритої скроні, приносячи певну прохолоду від рук, перебираючи пальцями дрібні волосинки.

- Вау! Наче у хлопця! - Надто емоційно вимовила та. - Як ти на таке наважилася? Пам'ятаю, твої довжезні хвостики, а тут..

- Просто змінила імідж. Що тут дивного?

- Мені подобається. Тобі личить. Не те щоб попередня зачіска була не гарною..- після кожного слова, вона активно махала руками, що викликало у мене порцію сміху.

- Добре-добре. Не хвилюйся. Розкажи, що цікавого сталося за моєї відсутності.

- Та нічого такого. Без тебе нудно. Олег з компанією повернулися травити минулу іграшку - Любу.

- Стоп. Олег? Він за головного? І Любу? - Ту наївну, з телячим поглядом, завзяту заучку?? Та що з неї візьмеш? Заплаче після другого поганого слова.

- Пф! Звісно! Дивно, що ти тільки зараз це второпала. Олег, він як лідер класу, змушує робити капості, придумує тупі жарти, підпалює вогонь ворожнечі, але сам, майже, ніколи не бере участь у загальних веселощах. Як той колись сказав, що у нього роль спостерігача. А Любку не полюбляють, бо вона класній все доносить.

- Оце так! Скільки часу з вами провчилася, а цього не знала.

- Ти завжди на своїй хвилі, це з першого вересня помітила. Того й не цікавишся тим, що відбувалося довкола.

- Випадково не знаєш, чого причепилися до мене всі? Тобто, чим заслужила таку агресію?

- Ха-ха! Ха-ха! Таїрка! Ой, не можу. - Реготала Ірка. - Та що тут пояснювати? Тобі потрібна причина? Нас 21 учень, разом з тобою. 10 хлопців та 11 дівчат, якби не ти, число б було рівне. - Легенько клацнула по носі.

- Знущаєшся? Я серйозно.

- Я теж. Справа не в причинах, Таї. Справа у людях. То все одні відмовки. Таке у них нутро, і нічого тут не вдієш... - Ну, не може людина народитися відразу злою. Так, вибір вона робить самостійно. Але, щось мало змусити, підштовхнути..

Ми ще довго розмовляли з нею. Як виявилося, Михайло з яким я сиджу - її двоюрідний брат. І багато інших новин дізналася від цієї життєрадісної дівчини. Саме, завдяки Ірці, поглянула на декотрі ситуації по-іншому. А на вихідних домовилися сходити погуляти. Що ж, цей день був досить "нормальним". Цікаво, що приготує наступний?..



Буяна Іррай

Відредаговано: 31.03.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись