Довга дорога до жарптиці

Останнє, що я почув – пронизливий свист від якого болісно захолоділо в грудях. Потім нові поодинокі звуки, не хаотичні, а більш схожі на відлік метронома: бам! Бам! Бам! І з кожним бамканням вони ставали все гучнішими і ближчими, потужнішими. Вминали тіло в землю.
Усвідомив, що то не просто звуки – то скрапають хвилини мого життя.
Враз стало зовсім темно. І вже не чути ні отого бамкання, ні натуженого гуготіння гаубиць, ні мінометних хлопків, ні кулеметно-автоматних черг.
«Ось і закінчилася, друже, твоя життєва колізія! – гірко подумалось наостанок, - відвоювався чоловіче». І враз попливло…
Дитинство, школа, вуз, робота, дорогі серцю події, обличчя всіх, з ким перетиналися життєві шляхи, знахідки і втрати, кохання і радощі – все, що було до сьогодні таким важливим чи неважливим, плинуло...