Ахіллесова п’ята Бульдога

Дивацтва Клізми

Нагостривши кухонні ножі – після прання та прибирання Світлана стала до плити – я знову повернувся до комп’ютера, щоб поновити свої знання про єдину жінку серед претендентів на посаду міського голови Старгорода. Якщо бажання Бульдога і Глиста стати мером нашого міста викликали десятки запитань, навіщо їм це, то з Іриною Старовойт усе було зрозуміло. Я не знаві іншої людини, окрім певної дами з косою, яка б так паталогічно прагнула влади. На політичному обрії Старгорода вона з’явилася на початку 90-х років минулого століття. За більшовиків була секретарем міського комітету комсомолу, і кожного Різдва та Великодня влаштовувала облави на школярів, котрі йшли колядувати до родичів чи святити паску. Вистеживши один із вертепів, комсомольська діячка погналась за Іродом і бігла за переляканим школярем у саморобному костюмі три квартали. У хлопчини була вроджена вада серця, і таких перегонів він просто не витерпів – упав замертво в одному з провулків.

Оскільки Ірина була важливим гвинтиком в системі міської номенклатури, справу зам’яли, переселивши батьків хлопця з гуртожитку в окрему квартиру позачергово. Відтоді активна комсомолка зосередила свої зусилля виключно на ідеологічному фронті. У підшивках старих газет радянського періоду можна знайти її публікації «Ленінським курсом», «Вірні заповітам Ілліча», «Нам жовтень вік новий приніс», «Дурман побляклих вівтарів», «Народи дружні – наша сила».

На перших демократичних виборах їй вдалося стати депутатом обласної ради, оскільки її виборчий округ припав на військову частину та тюрму, де волевиявлення проявлялося не за власними уподобаннями, а за наказом командира та начальника виправного закладу. В облраді Старовойт поповнила групку комуністів-ретроградів, які чинили спротив вітрам змін. Вона лягала грудьми на пам’ятник Леніну, протестуючи проти зняття боввана з п’єдесталу. Голосувала проти виселення військової частини із приміщень монастиря отців-василіан. Відмовлялася визнавати Голодомр 1932-1933 років геноцидом проти українського народу. Старовойт навіть спробувала створити осередок ГКНП, повіривши переляканим організаторам цього путчу-фарсу.

З моменту проголошення незалежності України вона на деякий час відійшла в тінь, зосередившись на роботі в школі. Колишня комсомолка й комуністка вчила дітей основам правознавства. Діти обізвали її Клізмою і навіть після закінчення школи мало що тямили в державному устрої України та в основних законодавчих актах.

Коли зі Старгорода повикидали залишки комуністичного мотлоху, коли навіть горобці зрозуміли, що СРСР спочив навіки, вона публічно розкаялася за своє минуле й стала ревно пропагувати проукраїнський курс. Старовойт організувала в Старгороді Союз українок, Товариство прихильників української мови та стала членкинею низки благочинних фондів. У її гардеробі з’явилося кількадесят вишиванок, у яких колишня поціновувача Ілліча ходила на роботу, до церкви та на урочисті збори, академії і святкові концерти.

З новим іміджем вона стала депутатом міської ради, а ділі – начальником управління освіти. З цього моменту в її риториці з’явилися слова «духовність», «моральність» та «релігійне виховання». На новій посаді вона видала розпорядження в обов’язковому порядку організовувати в кожній школі вертеп до Різдва й конкурс писанки до Великодня, заборонила дітям приходити на уроки в джинсах, повела активний наступ на директорів кінотеатрів та керівників місцевого телебачення, бештаючи їх за розпусту на екранах та в телепрограмах. Програючи цю боротьбу на обох фронтах, видала декілька збірок графоманських поезій з віршами «Нас шукали у капусті», «В капустині як в родині», «Непорочні наші мами», «Як зростати в чистоті», «Загляда Ісус в вікно, коли в хаті йде кіно». Ці книжечки припадали пилом на полицях шкільних бібліотек та були неліквідом у книгарнях міста.

Апофеозом активності Ірини Старовойт стало розвінчування в церкві великомученика Дмитрія священика отця Романа, якого Клізма звинуватила у співпраці з ФСБ РФ. «Цього сексота я пам’ятаю ще з комсомольських часів, коли він писав кляузи на підпільних священиків УГКЦ. А ще він носив в обласне управління КДБ стенограми сповідей».

Отець Роман змушений був виїхати зі Старгорода, але дуже цим не переймався – йому дали парафію в Вінницькій області, а згодом він став членом оргкомітету по візитах в Україну очільників Московського патріархату.

У Клізми завжди був гурт прихильників, який завзято підтримував усі її ініціативи. Ірина Старовойт мітила навіть до Верховної Ради, і, можливо, навіть пройшла би туди, якби не втнула неймовірну дурість. Наприкінці зими, перед виборами до парламенту, у Старгород з робочим візитом мав приїхати Леонід Кучма. Щоб продемонструвати президенту справжнє патріотичне виховання, Клізма зобов’язала директорів шкіл зібрати на центральній площі міста учнів старших класів у вишиванках, аби молодечими голосами заспівати першій особі в державі гімн «Боже великий, єдиний».

У лютому зима ще не відступила, Данилович десь затримався в дорозі й приїхав у Старгород настільки втомленим, що його кортеж поїхав одразу на вечерю в ресторан, оминувши центр міста. Діти аж посиніли від морозу, тупцюючи на площі в літньому взутті та без верхнього одягу від післяобіддя до присмерку.

Запланований управлінням освіти захід ознаменувався масштабним спалахом пневмонії, а медики Старгорода цілодобово не покидали своїх робочих місць. Карет швидкої допомоги не вистачало, довелося задівати бригади районних центрів і навіть машини із сусідніх областей. Дітлахів, які відбулися звичайною простудою, можна було назвати щасливчиками, а ті, хто взагалі не захворів, відтоді на кожне Водохреща занурювалися в ополонки.



Марко Войт

Відредаговано: 22.07.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись