Головна подія літа

Головна подія літа

“ГОЛОВНА ПОДІЯ ЛІТА. ДЕБЮТ ГУРТУ “HeadShot”. 1 ЧЕРВНЯ. ЦЕНТРАЛЬНИЙ ПАРК. ЖИВИЙ ЗВУК. САМИЙ МЕРТВИЙ МЕТАЛ. ПРИХОДЬ ТА БЕРИ З СОБОЮ ДРУЗІВ. АЛКОГОЛЬ І НАРКОТИКИ — ДОЗВОЛЕНО. В КІНЦІ — ФАНТАСТИЧНЕ ШОУ. НЕ ПРОПУСТИ”

 

— І що це означає? — Вероніка здивовано подивилась на Макса. — ”Самий мертвий метал, алкоголь і наркотики”?

— Це просто рекламний хід. Єгор каже, що ці death-металісти люблять створювати собі таку репутацію.

— Дивно це все.

— Не бійся, я не думаю, що хтось буде блювати в натовп чи відгризати голову курці — ті часи вже давно минули.

— Не переконав.

— Та годі тобі, Вероніко, буде весело. Ну давай, хіба тобі навіть не цікаво дізнатися, що то за “фантастичне шоу” в кінці?

— Повторюю ще раз: це все дуже дивно. Ідіть краще самі, навіщо взагалі вам я?

— Доки Єгор буде трясти головою і скакати, як божевільний, я нудьгуватиму. Він же тащиться від цієї музики, а в мене від неї тільки голова болить.

— А... — почала Вероніка.

— А сам він нізащо туди не піде, — перебив Макс. — Він нам просто не пробачить, якщо ми його кинемо. Вже дістав мене: “як це буде круто”, “думаю, буде нереально круто”, “побачиш, так буде круто, що ти і сам почнеш слухати нормальну музику”. Іноді заради друга треба потерпіти.

— По-перше, він твій друг, а не мій. По-друге, йому потрібно знайти собі дівчину і припинити...

— Припинити що? Заважати нам? — Макс перестав посміхатися.

— Вибач, — тихо промовила Вероніка.

— Послухай, ти знаєш, що ми дружимо давно і я єдиний його друг, тому...

— Вибач, Максе, — повторила Вероніка і взяла хлопця за руки. — Ми підемо на цей довбаний концерт, але потім я все-таки познайомлю його з Валері. От тоді він точно про нас забуде.

— З Валерієй Горай? — спитав Макс, але Вероніка вже захопилась і його не чула.

— Вона через тиждень буде в місті. Ні, краще ми всі поїдемо до неї на випускний і...

— Домовились, — зупинив її Макс. — Вибач, мені потрібно заглянути до Єгора, він просив допомогти витягти з будинку якусь шафу.

Макс поцілував дівчину на прощання і пішов. Вероніка залишилася біля стовба, на якому висіла абияк зроблена афіша: зверху чорне мачете, на лезі котрого червоними буквами виведено назву гурту, під ним — інформація щодо концерту, а з самого низу — дві перехрещені електрогітари і череп.

***

— Не так часто в нашому місті виступають “мертвеці”. В цій глушині взагалі рідко хто виступає, а такий концерт — просто подарунок.

Вони виносили стару шафу зі спальні батьків Єгора.

— Та йдемо ми, не хвилюйся, — сказав Макс. — Просто Вероніка не в захваті від цієї затії.

— Знову Вероніка, — зітхнув Єгор. — Тільки й чути від тебе про Вероніку. Ти скоро срати не будеш ходити, не запитавши перед тим Вероніку. А сцяти будеш сидячи, тому що що? Правильно, тому що так робить наша Вероніка.

— Не перебільшуй, — відмахнувся Макс.

— Ні, я серйозно. Тобі не здається, що вона тебе повністю контролює? Ти вже не той, яким я тебе знав, ти прогинаєшся, чуваче.

— Зате ти у нас весь із себе справжній чоловік, — огризнувся Макс.

— Ще б пак.

— Ага, але волосся в тебе чомусь довше ніж у моєї дівчини.

— Замовкни і тримай міцніше цю труну.

— Ти не уявляєш, що ти мені будеш винен, якщо ми її все-таки винесемо.

— Я куплю тобі на концерті наркоти, — сказав Єгор і засміявся.

— До речі, вони ж про це не серйозно? — запитав Макс.

— Я звідки знаю?

— А що ти про них взагалі знаєш?

— Вони грають гарну музику.

— І все?

— Мені досить і цього.

Вони врешті-решт винесли шафу на подвір’я і загрузили в причіп мотоблока. Єгор заліз на сидіння і завів двигун.

— А мені куди сісти? — запитав Макс, перекрикуючи гуркіт.

— Можеш залізти до шафи, але я раджу тобі пройтися поруч.

— Ну, круто, — сказав Макс, показуючи великого пальця.

— Заткнись! — прикрикнув Єгор на здоровецьку чорну дворнягу. Пес ображено подивився на хазяїна, покрутився біля буди й улігся на землю спиною до хлопців.

— Давай уже покінчимо з цим, — сказав Макс.

— Я тебе ніхріна не чую! — крикнув у відповідь Єгор і виїхав із двору.

***

Наступного дня о восьмій ранку Макса розбудив телефонний дзвінок.

— Якого біса? — запитав хлопець.

— Лайно, цілковите лайно! — кричав в слухавку Єгор.

— Що таке?

— Лорд Арайман зник.

— Хто? — голосно запитав Макс.

— Мій пес. Зник мій всратий пес! — Прокричав він і замовк, натомість почувся жіночий голос.

— Ти що, в поліцію пішов? — спитав Макс і видав смішок.

— Всратися, як смішно. Це моя мати.

— Передавай вітання.

— І твоїй щоб було! — гаркнув Єгор і поклав слухавку.

Макс кинув мобільник на тумбочку біля ліжка і спробував заснути. Через хвилину в двері кімнати постукали. Макс підняв голову і побачив молодшу сестру.

— Ти вже не спиш? — запитала Ліза.

— Тільки восьма, ти чого не спиш?

— Джулія зникла, — сказала дівчинка.



Сергей Каменчук

Відредаговано: 25.03.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись