Порятунок моєї душі

Розділ 13

Тимур

 

– Та зараз вже у своїй кімнаті. Зіграла свою роль прекрасної нареченої для їхнього синочка. Попросила вибачення і всі повірили, – ось які слова почув, коли стояв біля дверей, – мені потрібно усе зробити заради своєї цілі, а точніше нашої.

Кожне слово для мене було не зрозумілим, мій розум ніби попрощався і сказав сам розбирайся з цією божевільною. Адже по іншому про ось все, що відбувається не скажеш. Хочеться прийти сюди на дві хвилини пізніше або раніше, щоб не чути нічого… Щоб не вірити кожній репліці, яка звучала з таких бажаних уст.

Я знав, що у світі є багато людей, які готові на все піти та надіти будь-яку маску, аби виграти. Але надіявся, що я розбирався у людях… А от результат говорить сам за себе…

Невже людина може володіти такими здібностями, аби уміти вилізти сухою з води. Вчора говорила, що дуже шкодує, і прагне все виправити… Під час вечері її обличчя світилося, невже… Невже ця людина уміє усе спланувати та своєю мімікою забрати у свій полон обману та брехні.

– Так, погоджуюся… Недарма проходила майже пів року на акторські курси. Сьогодні це мені допомогло, – наступна репліка підкошує мої ноги.

Серце починає боліти… Такі всередині відчуття, які не можливо передати словами. Я ніколи не вважав себе емоційним і вразливим, але зараз розумію, що і сам носив маску. Неприступність, серйозність та  закритість – ось ці слова описували мене раніше. А зараз глянувши на себе у дзеркалі розумію, що ось я справжній.

Коли я почув що розмова дійшла кінця, вирішив, що не буду показувати, що усе знаю. Нехай думає, що вона розумніша та хитріша усіх нас разом узятих. Але ніщо не є вічним..

– Кохана, ти ще не лягаєш спати? – зайшов та обійняв. Ще ніколи так не хотілося чим швидше покинути її обійми.

– Я маю піти у душ, а потім у ліжечко... До тебе… – проводить свої пальчикам по моїй шиї. Знає, на жаль, мої слабкі місця.

– Отже, граєш… Вирішила заманити до своєї пастки…

– Звичайно, що ні… – і скоїла втечу.

Одне я знаю, що якщо зараз спробую на неї накинутися, з усіма питаннями,  все одно якось викрутиться, потрібно потихеньку вивести її на чисту воду.

А насамперед потрібно зрозуміти самого себе. Ця жінка мені не байдужа, я закоханий у неї… А можливо це просто у моїй голові? Одразу спливають слова самої Лори, що я до неї прив'язаний. Це доводить, те, що навіть почувши увесь бруд, я не можу наважитися завдавати удару. І з цим потрібно щось робити…

Допоки чекав її з ванною, встиг багато чого переосмислити. Вирішив, одразу не ворушити осине кубло. Адже можуть боляче вжалити. 
По розмові зрозуміло, що у цій брудній грі вона не одна, ще хтось замішаний. Спершу потрібно дізнатися її правила та слабкі місця, а тоді неочікувано напасти,  або хоча б спробувати… Я думаю і дуже надіюся, що за цей період моїх пошуків істини, почуття до цієї жінки зникнуть і все стане набагато легше.


Лора повернулася до кімнати через двадцять хвилин. Обмінялися "щирими" цілунками та лягли спати. Як  кажуть: ранок, вечора мудріший..


Коли прокинувся, то поруч нікого не було. Сьогодні в мене запланована онлайн зустріч з партнером по бізнесу, а голова забита іншим. Потрібно якось сконцентруватися. Адже думки про підлість нареченої зараз абсолютно не потрібні.

Коли завершив усі справи по роботі, вирішив зайнятися своїм життям, а точніше дізнатися хто хоче насолити.
Вбиває одне, що тепер буде дуже важко.

Пів дня просидів дома, а Лора так і не повернулася.  Я не розумію, куди вона могла зникнуть, ще й не попередила. Можливо, учора потрібно було не мовчати, але так би я точно програв би. 
Тому усе, що мені залишається це чекати її приходу…

 Лара з тіткою пішли на прогулянку, тому я сам. Якраз зможу залишитися на одинці зі своїми думками. Налив собі коньяку і надпив. Терпка речовина обпалювала горло і розповсюджувалася по всьому тілу.
Спокій і почуття байдужості оселилося всередині. Зараз просто хочеться забутися в алкоголі.

Мої роздуми перервала незнайома мелодія. Це дзвонив чийсь телефон, Мабуть, тітка забула. Почав його шукати, він розмістився на тумбі у кімнаті. На екрані висвітлилося ім'я, яке я з недавнього часу, добре знаю. Зоряна Андріївна… Вона ніби відчуває, коли потрібно дзвонити.

Підіймаю слухавку і чую голос, який дарує певний спокій. Я не розумію, як це може відбуватися, але це дійсно так.

– Доброго вечора! Вибачте, що так пізно турбую, просто хотіла сказати що на цьому тижні ми не зможемо зустрітися, просто виникли деякі проблеми, які я повинна вирішити, – голос був схвильований, і це неабияк насторожувало.

– Привіт, Зоряно, – після моїх слів повна тиша. Мабуть, шокована дівчина.

– Тимур? Вибач, я думала, що це...

– Тітка, я зрозумів. Обов'язково їй усе перекажу слово в слово.

– Дякую, тобі...

– А що сталося? –  я сам не помітив, як з моїх уст вилетіло це питання.  Для чого мені це знати?

– Це особисте... Бувай, – і вимкнула телефон.

Чи зачепили ці слова? 

ТАК... 

Чому? 

Не розумію…

Чесно, вже потрібно розібратися у своїй голові, бо там сміттєзвалище повне.

Вирішив піти на кухню заварити собі кави, але не встиг. Адже у двері почали стукотіти із сильним напором.

Підійшовши та відчинивши мене застала картина, яка була добре знайома.

Просто не можу повірити… Невже знову?

 


 



Sonya Dream

Відредаговано: 22.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись