Вітаємо, . Вам поки недоступна функція "Вподобання" для книги. Вона стане доступною вам в найближчі дні. Перепрошуємо за незручність і бажаємо приємного читання на Букнет!
Сповіщення
підтвердження Email
Обмеження 18+
Даний контент доступний тільки зареєстрованим користувачам, що досягли віку 18 років.
Обмеження 14+
Покупку може здійснювати користувач віком від 14 років
Анотація до книги "Перший і останній"
Перед новорічними святами в Максима виходить повернутися додому з війни, щоби побачитися з мамою і сестрою. Та чи встигне він?
Дякую❤, до сліз... У цій коротенькій історії ви так багато сказали для нас усіх. Страшне сьогодення, біль Маліка і наше минуле-голодомор. Хай Господь змилується, почує молитви наших солдат, їх матерів і рідних...
Чудовий твір!
Сильний!
Для мене цей твір не про війну, а про емоції...
Подивилась, коли були перші відгуки, але й досі твір є актуальним.
Кожен дивується, вірить, сподівається, пам'ятає, жадає, але... в один момент...
Усі хочуть до мами, усі хочуть у затишний святковий дім..
Пишу, ковтаючи сльози.
Дякую!
Дуже сподобалось!!!
Яке страшне наше сьогодення...
Хоч і в такий дивний спосіб та все ж мрія Максима збулася - хлопець востаннє побачив маму і сестру. Страшно і сумно. І скільки українських родин більше ніколи не зможуть зустрітися з найріднішими. Залишається тільки пам'ять про них...
Юлітта фон Девер, Я б дуже хотів ніколи не знати війни й не писати про неї( Але є як є, наша реальність тепер така. Особисто моя реальність є війною ще з 2014 року і на жаль наше завдання тепер постійно про неї говорити, щоби не забути навіть випадково про всіх, хто віддав своє життя
Коли побачила цей твір, то перша була думка: "чому я раніше не прочитала, як могла пропустити". Почала читати. Спочатку так було тепло та радісно, що от хлопець вертається додому, що він зустріне Різдво... Потім... я не хочу спойлерити, але я трохи не почала плакати, настільки серце стиснулося. Гірше за все те, що це реальність.
Як завжди, ви неймовірне передали атмосферу, настрій свята та моторошну присутність смерті. Нехай таких як Максим буде менше, нехай хлопці повертаються додому, а не спостерігають останній раз за рідними через вікно.
Наталія Ковган, Дякую за ваш коментар, а особливо за увагу до моїх робіт і активність) Вже давно носив цю ідею, і мені здалося, що під свята якраз добре буде все ще раз спробувати осягнути. Адже найменше про що ми думаємо в святковий період - це про смерть. Але по той бік війни все трохи інакше, і мені приємно, що я хоч трохи, але маю змогу допомогти інколи цим двом світам доторкнутися один до одного.
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
13 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиСумна історія, до сліз ... Таке наше сьогодення, на жаль. Дякую за щирі правдиві рядки.
Дякую за відгук!
Дякую❤, до сліз... У цій коротенькій історії ви так багато сказали для нас усіх. Страшне сьогодення, біль Маліка і наше минуле-голодомор. Хай Господь змилується, почує молитви наших солдат, їх матерів і рідних...
Дякую за коментар
О так, жахи - це, вочевидь, ваш жанр.
Мабуть так і є
як Ви оціните мою книгу? Якщо сподобається буду вдячний підписці! Просто реально цікаво почути Вашу думку після прочитання мною Ваших творів!
Моя книга за посиланням знизу:
https://booknet.ua/vadim-bulava-u10977226
Вільям Баєрс, Цікавий початок, буду стежити)
Чудовий твір!
Сильний!
Для мене цей твір не про війну, а про емоції...
Подивилась, коли були перші відгуки, але й досі твір є актуальним.
Кожен дивується, вірить, сподівається, пам'ятає, жадає, але... в один момент...
Усі хочуть до мами, усі хочуть у затишний святковий дім..
Пишу, ковтаючи сльози.
Дякую!
Дуже сподобалось!!!
Alesia, І вам дякую. Так, це дійсно наше сьогодення
Яке страшне наше сьогодення...
Хоч і в такий дивний спосіб та все ж мрія Максима збулася - хлопець востаннє побачив маму і сестру. Страшно і сумно. І скільки українських родин більше ніколи не зможуть зустрітися з найріднішими. Залишається тільки пам'ять про них...
Надія Скрипка, Це точно, Дякую
Дякую вам за цю історію. Дуже життєво.
Юлітта фон Девер, Я б дуже хотів ніколи не знати війни й не писати про неї( Але є як є, наша реальність тепер така. Особисто моя реальність є війною ще з 2014 року і на жаль наше завдання тепер постійно про неї говорити, щоби не забути навіть випадково про всіх, хто віддав своє життя
Боляче від того, що це наша реальність(
Згоден
До мурах...
Дякую за відгук
Сильний твір. Сміливо і правдиво написано. Дякую.
Наталія Девятко (Natalia Devyatko), Дякую, дуже приємно отримати таку оцінку!
Коли побачила цей твір, то перша була думка: "чому я раніше не прочитала, як могла пропустити". Почала читати. Спочатку так було тепло та радісно, що от хлопець вертається додому, що він зустріне Різдво... Потім... я не хочу спойлерити, але я трохи не почала плакати, настільки серце стиснулося. Гірше за все те, що це реальність.
Як завжди, ви неймовірне передали атмосферу, настрій свята та моторошну присутність смерті. Нехай таких як Максим буде менше, нехай хлопці повертаються додому, а не спостерігають останній раз за рідними через вікно.
Наталія Ковган, Дякую за ваш коментар, а особливо за увагу до моїх робіт і активність) Вже давно носив цю ідею, і мені здалося, що під свята якраз добре буде все ще раз спробувати осягнути. Адже найменше про що ми думаємо в святковий період - це про смерть. Але по той бік війни все трохи інакше, і мені приємно, що я хоч трохи, але маю змогу допомогти інколи цим двом світам доторкнутися один до одного.
Вау, дякую за історію)
Лин Дарина, Будь ласка) дякую за коментар)
Коментар видалено
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати