90 989
“Полювання на вбивць”
Анотація до книги "Свята Земля"
Детектива Андрія Стеценка викликають до містечка Гострий Камінь, у якому жорстоко вбили родину Чернецьких. Авторитетний офіцер повинен допомогти колегам зібрати докази у досудовому слідстві, оскільки вбивцю й так впіймали на місці злочину. Ним виявився старший син убитих, який декілька років воював найманцем на Близькому Сході. Андрій без зволікань береться за моторошну справу, очоливши талановиту групу експертів та слідчих, однак чи зможе він порахувати скільки демонів привіз Роберт Чернецький із Святої Землі...
Зміст книги: 103 глави
145 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯ декілька раз перечитувала ті епізоди, де Роберт гуляв по нічному Тбілісі, так боляче усвідомлювати, що цінувати починаєш лише тоді коли втрачаєш. Добре, що є такі друзі, як Едуард, що є такі люди, як Ібрагім Чийгоз, які й без слів розуміли Роберта, бо самі пережили горе та біль, а в Криму й досі так живуть....Як подумаю, скільки молодому хлопцю випало на долю, далі б жити в мирній Україні та заліковувати рани, але та сама доля розпорядилася по іншому...Дякую Тарасе, історія підходить до кінця, але знаючи чим починалася вона, то стає страшно від усвідомлення, що чекало Роберта вдома...
Nina Tololo, Найбільший біль у назві. Він стільки пережив, щоб повернутися на святу для себе землю, але й з нею виявилося не все у порядку...
Щось мені підказує, що друг-грузин допоможе нашому Роберту з поверненням додому. Залишатися в тому таборі це однозначно смерть, бо якби не остерігатися, але антисанітарія та епідемія то сильний ворог, з яким хлопець міг би не впоратися. Хіба, що невідома сила статуетки вберегла б його. Дякую Тарасе за оновлені глави.
Nina Tololo, Поступово рухаємося до фіналу, де будуть розставлені усі крапки над усіма буквами)
Інколи бувають такі миті в житті, що думаєш, куди вже гірше, це все,- кінець....Але, потім ніби й справді існують якісь надприродні сили і ситуація змінюється на краще, ніби й справді в світі є диво, яке й вирішує, що далі... Ось так я б описала цю проду, коли літаки бомбили мирне населення, не розібравшись в деталях хто прямує до кордонів. Маленька помилка коштувала саме цінне на Землі, - життя. Дякую, Тарасе, те через що пройшов Роберт змушує переглянути своє ставлення до ряду речей в нашому мирному житті.
Nina Tololo, це складні речі, але вони вказують на те, що досить часто люди не цінують.
Читати, що про Роберта, що про горе місцевих мирних та й не тільки, - дуже важко і страшно. Важко, бо війна, то завжди біль та сльози, а страшно від того, що наше людство досягло невиданих вершин у різних сферах нашого оточення, але втратила основне почуття, - людяність. Як так можна жити на Землі людині серед інших людей і посилати на випробовування зброї та техніки для вбивства цих же людей. В мене таке враження, що еволюція людини рухається в протилежному напрямку, або ж ніякої еволюції й не було. Залишилися тваринницькі інстинкти вижити за будь-яку ціну і захопити більш родючі території. Бо як ще можна роз'яснити та зрозуміти дії деяких "царів", які хворі на хворобу ВЛАДА. Ніщо у світі стільки горя та втрат не принесло, як це слово, ця залежність. Дякую Тарасе, цей твір характеризується повнотою й глибиною усвідомлення себе в цьому світі.
Nina Tololo, Я також часто задумуюся над природною походження деяких сучасних лідерів, і впевнений, завдяки їхній діяльності, що суспільство зовсім не еволюціонувало.
Ну ось знову читаю про відчуття Роберта на війні і знову усвідомлюю, що не легко йому давалися всі ті дійства, та смерть, і навіть та помста нашим братам старшим. Він не відчув ніякого полегшення, йому було соромно за вчинки, він ними не хвалився. А ті нічні кошмари, це не лише жах та біль минулих подій в полоні, це свідомість, яка шукає вихід, але не знаходить, це муки совісті, яка присутня в цього хлопця. І я не знаю, що і як було далі, але цей персонаж, цей герой так глибоко тримає мене, читача, що я не вірю в причетність його до вбивства родини. Так, герой дуже суперечливий по своїй натурі, так він вбивав на війні, але не родину, не своїх маленьких братів. І я можу зрозуміти його дії, хоча важко сприйняти все однозначно, але можливо....
Nina Tololo, Ми поступово рухаємося до фіналу. Цей роман написаний ще у 2020 році, тому я не скований термінами. Зараз прийняв рішення про щоденну публікацію, тож фінал буде незабаром.
Та Роберт пройшов таке пекло, що наслідки його не могли не позначитися в подальшому його житті.
Nina Tololo, І це пекло досі триває. Війни - найгірше з усього, що вигадала людина.
Я щось хвилююся за ті всі ведіння у Роберта, і ліки і та статуетка все якось склалося та й здоров'я у нього ще заслабке. Але він і секунди не роздумував, щоб допомогти дівчинці. Хіба міг він переживши такі жахіття війни і бути свідком стількох смертей вбити свою родину... Дякую Тарасе.
Nina Tololo, Поступово секрети Роберта стають явними і ми все більше підходимо до головного протистояння.
Я вражена тією мужністю та благородством, яке проявляла Бадія. Неймовірна жінка. Ось так в житті. Є прекрасні воїтельки та є тупі хвойди, яких зробилися помилково, і вони живуть тим, що несуть зло. Є благородні солдати, такі як Роберт, а є примітивні детективи, що ведуться на погань.
Дякую вам за продовження. Історія Роберта неймовірна. Він та його родина - це те, заради чого варто читати цю історію.
Наталія Ковган, Дякую. Але зауважте на тому, що Роберт також вівся на погань. У чоловіків таке буває. Та й на погані не завжди написано, що то погань. У тому й вся інтрига - не завжди люди пізнаються одразу, інколи пізнаються тоді, коли вже пізно...
Жах, що Роберт пережив у Сирії...Важка прода, дуже важка...І читати важко і писати, а що вже тим місцевим жити у таких умовах...
Nina Tololo, Ці розділи далися не легко, особливо на підготовчому етапі, коли переглядав відео того звірства. Тому й описую огиду до воєнної риторики, яка поглинає сучасне суспільство.
То може Ахмеда підіслали розпитати Роберта хто він?
Nina Tololo, Можливо, у такій ситуації йому важко було роздумувати над появою тих чи інших людей. Хотілося тільки припинення болю.
Ну я підозрювала, що зачистка саме так і проходить, але все ж читати важко...Ніхто не рахувався з життям найманців, коли на кону стоїть "престиж" фірми. В таких справах воїни є лише використаний матеріал (жах, рука не піднімається таке писати про живу людину)... Дякую Тарасе, важкі оновлення, тим паче важко уявити, що чекає на Роберта..P.S. Переглянь меседж..
Nina Tololo, Він виживе, оскільки це випливає з сюжету, але повернення додому триватиме довше ніж усі попередні рази...
Жахливе продовження щоденника, а ще жахливіше то все пережити...Скільки Роберту випало долею випробовувань, так, я розумію, що він сам зробив вибір йти в найманці, але хто його підштовхнув, хто його не прийняв,- люди, чи нелюди. Я вже не знаю як правильно і визначитися з цими особами. ЖАХ, що коїться в таборах, описаних Робертом. Підозрюю, що страждання хлопця на цьому не скінчилися. Дякую Тарасе, важко, дуже важко мені читати про таке, але й замовчувати ніяк...
Nina Tololo, Ця частина не менш важка, ніж були інші. У ній мова піде про виживання у чужих країнах, далеких та захоплених суцільними конфліктами.
Перше, що спало мені на думку, коли читала продовження, це, який же жах, які звірства...Але потім згадала з чого все розпочалося: з звірського вбивства родини, де було двоє маленьких хлопчиків та дівчинка. Так, це НЕ ПРАВИЛЬНО. так НЕ ПОВИННО БУТИ, але ж в чому винні ті діти, які поплатилися своїм життям...Не знаю, й справді не знаю, як правильно поступити в цій ситуації. Помста не вихід, але закони а нашій країні такі недосконалі, та і їх виконання, судова система згнила, корупція поглинає все і всіх...Не знаю, й досі не можу визначитися, одне знаю точно зло породжує ще більше зло. І якщо людина настільки розумна, то повинна це зупинити, перервати цей ланцюг, інакше, це буде безкінечно. Дякую Тарасе за оновлення, чекаю і не дочекаюся розгадки, що ж у тому щоденнику???
Такі цікаві оновлені глави, що історія містечка, що історія родини Роберта. Я в захваті від таких родин, де так бережно і віддано несуть такі цінності попри всілякі негаразди, де з покоління в покоління передають свої традиції та шану до себе та землі на якій вони народилися, де дбають не тільки про свої статки, а й будують місцевим школи, лікарні, церкви. Звісно, що люди, які цього не мають неоднозначно до такого відносять: хтось заздрить, хтось поважає.... А ось, щодо до головного поліціанта то я була впевнена, що жага до влади взяла вверх над усіма рисами особистості, а те, що він був у Афганістані, то спадає на думку, що він теж знає і вміє про деякі специфічні штучки війни. Іще одне, Стеценко став себе краще почувати, то йому допоміг препарат, що вкололи в хижині у лісі, отже там були реальні люди, і це не примарилося майору. Дуже цікаво, і чим далі, то сюжет все більше затягує. Коли починала читати, то не підозрювала, що скільки емоцій переживатиму, дуже затягує. Дякую Тарасе, ти таки майстер в такому жанрі. Вже б скоріше дізнатися, що в тому щоденнику, що ж сталося з нашим героєм?
Nina Tololo, Ще декілька розділів і буде четверта частина, присвячена щоденнику. Там відкриється як Роберт повернувся додому після падіння з вертольота. Буде ще дуже багато цікавого! Дякую за коментарі та розгорнуті відгуки на книгу!!!
Ця глава у черговий раз переконала мене, що Чернецькі були єдиним променем світла у цьому прогнилому місті. За це і поплатилися, отримавши таку страшну долю. Але вони були родиною до останнього. Справжніми людьми гідними поваги і захоплення. Виховали справжнього героя, але чим вони усі завершили? Знову питання чи є справедливість і чи потрібна вона?
Стеценку, перш ніж розповідати про закон і робити світ кращим, варто почати з себе. Навчитися дивитися на себе як на чоловіка і не сувати стручка у всяку гниль, від якої не відмиєшся потім.
Дуже хочу дізнатися, чим завершиться роман і чи знайдуть того, хто залишив Гострий Камінь без надії. До речі, десь згодна с пенсіонером щодо його слів про месника.
Наталія Ковган, Навіть не уявляєте, що пенсіонер задумав, дійшовши до таких слів. У нього набагато значніша роль буде і не у всіх сенсах її можна назвати позитивною. У житті часто відбирають надію і позбавляють справедливості, але здаватися не варто навіть у таких випадках...
Читаю не першу твою книгу, Тарасе, але не перестаю захоплюватися твоїм вмінням заплутувати свої історії. Ніби вже розложила все по поличкам, але чергова прода тільки заплутала ще більше. Дякую, тепер буду чекати на продовження ще з більшим інтересом. Режим "ждун" включено.
Nina Tololo, Третя частина доходить до кульмінації, де буде винесено на розгляд ще більше запитань та підозр. На всі з них відповіді обов'язково будуть...
Я очікувала, що нічна пригода завершиться близькістю. Фізіологія чоловіка вона така, та ще й наш майор зголоднів на ласки, а тут красива і доступна пані, чому б і ні. Обом партнерам це було на користь. Осад лише залишив той факт, що Ганна просто розплатилася за послугу, а наш Стеценко, - людина чесна і відверта, тому для його моралі це було дещо не приємно. Хай там не було кохання, а лише фізіологічний потяг, але ж не розплата за щось, це вже по відчуттях зовсім інше. Але що зробиш, для Ганни це було її життя, вона так намагалася вижити в цьому містечку і засуджувати її теж не правильно, кожен зробив свій вибір....А ось Стеценко добре помилився в такому стані продовжувати похід у ліс. Ясно ж було з самого початку, що "горили" Копитка намагаються позбутися його в цій справі. Та й сам Копитко при посаді державній намагається використати ситуацію на свою користь і дії його суперечать всім законам, тому він не гербує нічим, аби втриматися на посаді та втримати владу у своїх руках. А ось зустріч з примарами нагадує про зовнішній вигляд побратим-найманців Роберта....Та й Чернова щось не чутно....Чекаю на далі, інтрига наростає.Дякую.
Nina Tololo, буде ще багато напружених розділів, та й історія Роберта не завершена!!!
Пане Тарасе, щоразу читаючи Ваші твори захоплююсь Вашим вмінням будувати сюжети, дивувати їх оригінальністю... Але цей твір емоційно дуже непростий, описи настільки реалістичні, що доводиться просто відкладати читання, Ви дуже талановитий, дякую за Вашу працю!
Любов Харкалюк, Дякую, що приділяєте стільки уваги моїм творам.
Стеценко здивований, що продажна мерзота його використала? Серйозно? Так тому тупиці і треба. Цю гніду хвилює, що доведеться відповідати за скоєне, а не за те, що людей вбила. Тих самих людей, які колись їй допомогли. Змію підколодну пригріли. Хочеться вірити, що вона відповість за скоєне, але не дуже у мене на це надія мається.
Все ж таки, скажу наступне: ви неймовірно передаєте людей, такими, як вони є: егоїстичними та гнилими. Мені трохи незвично, але розумію, що ви більше праві. Це як автор вам кажу, що ідеалізує своїх героїв.
Наталія Ковган, Сам твір викривальний, який показує назовні всі недоліки сучасного суспільства, доводячи ситуацію до крайності. Тому герої постають перед читачем у своїй справжній личині. Їм нікуди сховатися... А про ідеалізацію. Це ніколи мені не вдавалося - виходять занадто несправжніми...
Отже, ці "охоронці порядку" могли скористатися ситуацією і зґвалтувати жінку, - вона ж місцева повія, одним менше, одним більше, для них це не проблема. Не скажу, що я схвалюю образ життя Ганни, але я проти насильства хто б то не був. Добре, що майор вчасно приїхав, але щось мені підказує, що він залишиться в Ганни, вони ж обоє живі і молоді люди, майор давно без ласки, а Ганна ще таких не зустрічала.....Як то воно буде далі.....
Nina Tololo, з охоронців порядку там був одяг, і той дискредитований... а про залишиться, то Ви вгадали... сюжет сам підказує про це...
О, розмова не дуже приємна, як для майора так і для головного поліціанта. Копитко з тих людей, які люблять владу, йому б і їсти не давати тільки би покерувати та маніпулювати людьми, ну така вже він людина. А тут такий випадок,- дорвався до керівника містечка. Все б нічого, та тільки його методи поки що дають не втішні результати.А ось телефонний дзвінок зацікавив дуже, чекаю на далі...
Nina Tololo, Буде дуже провокативний та суперечливий епізод з біографії Стеценка!
Ось і маємо результат тих неправильних дій головного поліціанта. Самі ж дружинники й спричини той хаос. Щоб оберігати порядок міста потрібно було спочатку хоч провести якісь навчання, якусь лекцію, якийсь порядок дій охоронників. А дати в руки зброю людям, які ще й з законом не дружать, або мають сумнівну репутацію, це було великою помилкою, тому й завершилося очевидним. Дякую Тарасе за оновлення.
Nina Tololo, До всього додалася ще й ментальність людей, кожен з яких думає тільки про себе!
От не знаю, в мене вже виникали такі відчуття ніби Роберт сам розправляється з кривдниками своєї родини, але я відмахувалася від цієї думки. Хоча тепер розумію, що Роберт був в таких країнах, де місцеві жителі користувалися різними нетрадиційними для нас засобами лікування та засобами впливу на людський організм, ну щось наприклад введення в транс, чи летаргічний сон...Та й спеціальні загони при підготовці та виконанню завдань теж не пасли задніх, в них що медицина, що фармакологія була на найвищому рівні. Тому тут може бути різні варіанти, хоча і заперечень багато, тоді виникає питання, де тіло Роберта. Ох, Тарасе, заінтригував, що тепер не дочекатися на продовження. Є в тебе така фішка, вмієш збудувати лабіринт, з якого важкувато вибиратися. Дякую.....
Якщо Роберт залишив зошит отцю, то чому лише частину, а не весь? Він же приходив каятися і довірив церкві свої думки, свою історію не просто так, отже попри все в нього були передчуття, що може щось статися. Хоча всі говорять, що останні дні його життя нічим не вказували на трагедію, що сталася в родині. Що ж Роберт привіз з війни? Запитання та інтерес не зникають, а ще більше виникають. Дякую Тарасе, наш майор послідовна та фахова людина, і хоч поки вбивця на крок попереду, вірю, що Стеценко розплутає цей клубочок.
Nina Tololo, мусить розплутати!! від нього залежить ціле місто, вражене божевіллям...
Мабуть оте, що стримало Стеценка проговорити свою здогадку колезі було підсвідомо, інтуїтивно. А ще сновидіння, - це часто підказка для нашого реалу, тому пазли потроху складаються в картину, яка буде розгадкою для цієї історії. Дякую Тарасе за оновлену главу, - люблю оці моменти в книзі, коли крок за кроком наближається розв'язка, але ще стовідсотково не зрозуміло. Автор ніби дає підказку і в той же момент заплутує читача....
Nina Tololo, Буде ще багато розділів та багато підказок, з вказівками на справжню природу вчиненого злочина!
Класна прода, мені дуже імпонують твори, в яких (хоч це є уявою автора) сюжет розкриває героїв такими які вони є насправді: справжніми і реальними, аж ніяк не ідеалізованими, не поділені на погані та хороші, на чорне та біле. Стеценко, як людина в житті, як фахівець дуже принциповий і правильний, його дії виважені та обмірковані, але він чоловік і його фізіологія так побудована, що протилежну стать він сприймає, як самець, - і це нормально. З його роботою, коли вільного часу бракує і особисте життя десь там....коли в поле зору попадає гарна жінка то інстинкти не змушують довго мовчати. Інша справа, коли вмикається розум, та й виховання, статус і ситуація не дуже сприяла для інтимних утіх. Тому дії майора виправдані і зрозумілі. Як чоловік, він би не проти, але, як слідчий, то ні. Читаючи рядки, де Андрій споглядає за сімейним затишком, за кмітливим малим та іншими родинними обставинами, мені спало на думку, що йому цього забракло в своєму житті, що він потребує цього, щоб його чекали вдома, щоб родина давала йому той спокій та розрядку після насичених та важких буднів. Адже його робота пов'язана з психологічним навантаженням. Однак герой дуже відповідальний, тому маємо те що маємо
Nina Tololo, Подібні розділи покликані показати не тільки проникливість головного героя та його переваги над ворогами, а й слабкі сторони. Він звичайна людина, які гостро відчуває те, що їй бракує в житті!
Знаєте, немає бажання сильно обговорювати цю продажну мерзоту, але сподіваюся, що вона отримає гідне покарання. Сподіваюся на встановлення справедливості від автора, і на те, що невдалий персонаж не зіпсує книгу, яка б без цієї хвойди була б ідеальною.
Наталія Ковган, У кожній книзі мусить бути і негативне, і позитивне, інакше однотонність зіпсує всі враження!
Дякую Тарасе, за оновлення. Вмієш ти і підказувати читачеві і заплутувати читача. Поки що все, бо здогадки є, але не хочу помилитися, тому краще почекаю на продовження. Так цікавіше....
Nina Tololo, Інтрига буде дотримана до фіналу!
Команда знову разом, це добре, якби не причина цього зібрання. Прочитавши оновлення я зрозуміла, що мої сумніви, що до причетних Робертових побратимів-найманців до вбивства його родини таки розвіялися. Коли читала щоденник Роберта, я не могла уявити, щоб хлопці, які воювали поряд з Робертом, змогли так вчинити з його родиною. Якось це не підходило, не зв'язувалося з їхніми образами та діями. Хай там як, але вони чітко відрізняли мирне населення та ворогів. І я читала про випадки, коли найманці могли знешкодити бойовиків-ворогів, але жінок і дітей вони намагалися не чіпати, більше того допомагали після бойових дій у потрібностях. В них ніби був кодекс честі: роботу виконували за гроші і об'єкт знешкоджували, але з найменшими втратами мирного населення. Якось так...Щодо інших версій вбивств є одна здогадка, хто міг розправитися з Гагіком, та хто може помститися вбивцям. Думаю, що ця людина мала доступ до інформації та дій цієї справи, а в минулому теж мала певний досвід війни, та й вдивлялася в знайоме обличчя не просто так......
Nina Tololo, Ця частина буде дуже цікавою на версії та підозри!
Мабуть, все ж таки варто сказати Стеценку: "Придивись до Чернова. Цей добродій дуже милий, але полюбляє носити чорні балахони". Читачу, який прочитав усі книги автора, відомо про життя героїв більше, ніж самим героям, які ще не пережиили певні події.
Мені ж лишаються тільки ваші книги у процесі.
Наталія Ковган, Ах, але дивіться, не спойлеріть!
Навіть не знаю, що й написати.... Вмієш, ти Тарасе, робити "сюрпризи"..... Буду чекати на продовження.
Nina Tololo, Почалася третя частина, яка буде шокуючою, але відкриє багато таємниць. Поставлений на межу можливостей Стеценко вийде з лікарні та порине у пошуки моторошних вбивць, здатних налякати навіть найстійкіших.
То може те, що Роберт зумів підповзати до російських побитих це і зберегло йому життя. Але читаючи проду спала думка, які сили і яку витривалість дає нам жага жити, ми навіть не усвідомлюємо можливості нашого організму. Як там не було, а головне то наш мозок, наші думки. Коли не ставиш межу і слова СТОП не має, то організм ще може нас здивувати і тому є багато прикладів, коли виживали люди в нереальних умовах. Це просто вау. Дякую Тарасе, чекаю на продовження, думаю, що нашого героя чекає багато чого...
Nina Tololo, Якось я читав реальну історію про солдата, який з переламаними ногами дістався 19 км до своїх з лінії фронту. Можливо, ця історія якось вплинула на мене під час написання цієї книги у 2019 році.
Якщо я правильно зрозуміла, Сармат врятував Роберта. Я так думаю, що тепер йому не сподіватися на допомогу , хіба що на самого себе, а можливо його знайдуть місцеві. Ну, що то за доля,- випробовування не покидають хлопця, наче іспити на витривалість та виживання. Дякую Тарасе, за проду. Читай меседж.
Nina Tololo, Дякую!!
Я два дні намагалася починати читати оновлення, і кидала ту затію, ніби відчувала, що прода буде дуууууже важкою. Ось і переступив ту межу Роберт, яка робить нас такими самими, як наші кривдники. Як знайти ту золоту середину, щоб не дати змогу людині себе принизити, не дати привід хаміти і при цьому не вступати на його шлях, не використовувати його методи. Не знаю. Як заспокоїти свою душу не відповівши своїм кривдникам, щоб не стати ними. Не знаю. Не буде тут відповіді, бо її не існує, бо випробовування у кожного своє і ми свідомо чи ні, але робимо вибір, і навіть тоді, коли за нас це зробили, а ми промовчали. Скоєне росіянами-вбивцями повернулося бумерангом до них, вони відповіли за ті звірські діяння, за катування, за ґвалтування, але якою ціною, - знову ціною життя. Роберт не знайшовши у мирному житті себе, бо після полону суспільство не зрозуміло його, не обігріло його, не прийняло його,- пішов шукати себе серед побратимів на війну, де втратив ту межу і переступив через себе. Наслідки були трагічні, - загинула його родина. Дякую Тарасе, важкувато читати такі жахіття, але хочеться дізнатися, що ще могло трапитися з Робертом.
Nina Tololo, Надалі залишається сподіватися, що йому вдасться віднайти хоч частинку себе у пісках та на чужих війнах...
І Роберту там було комфортніше, він чітко і ясно знав хто є хто і які його дії. А ось коли він приїхав додому, тут він розгубився, бо не знав, не міг розпізнати серед людей, хто вірний, а хто ні. Та й в родині мабуть була якась недоговореність, бо звісно, що здогадувалися чим син заробляє гроші, але їхнє становище було настільки катастрофічно поганим, що приймали такий заробіток і таку жертву. Складно, дуже складно таку ситуацію коментувати з точку зору моралі та права. Якими ми б не були патріотами та морально високими та стійкими, жоден з нас не відповість, на що він піде заради родини, дитини, батьків. Дякую Тарасе, твій твір іноді зачіпає такі питання, що аж мізки киплять от того всього. Чекаю на продовження.
Nina Tololo, Дякую за цікаві коментарі з роздумами. Приємно, що твір змушує задуматися про багато складних речей.
Я завжди дивувалася силі та витримці спецназівців та різних інших спеціальних угрупувань, все думала, що то лише їхня витримка та характер, їхні тренування, а ця прода дала мені новий харч для осмислення, що у таких великих і дуже відповідальних моментах на допомогу хлопцям та й дівчатам приходить медицина, вірніше фармакологія та й наукові експерименти. Отже, ми можемо контролювати тіло та мозок деякими препаратами. НУ, не знаю, як на це реагувати, мабуть однозначної реакції не буде, бо коли питання стоїть вижити, то - так, коли щось інше, яке шкодить людині, то - ні. Мене вразило закінчення оновленої глави, в Роберта ніби проживають дві людини: одна, - це той безстрашний боєць, сильний, витриманий, кмітливий і хороший друг своїм побратимам. Інший,- це нажаханий і розгублений, безпорадний і невпевнений в собі хлопець у мирному житті серед суспільства, яке живе лише буденними клопотами і не проявляє ніякого бажання змінити життя на краще, яке говорить про корупцію, про безвладдя, але само ж іде на зговір з ними за для своєї наживи та покращення свого матеріального становище. На війні там ти знаєш, що по цю сторону друзі, а за лінією, - ворог.
Ця глава довела, що у кожного своя правда. Що можна протиставити на роздуми Роберта? Це виправдовує вбиства людей? Не виправдовує. Чи повинно це хвилювати Роберта, у якого так страшно склалося життя? Напевне ні...
Хотіла спитати, ті будиночки, що вибухнули у радіусі ста метрів. Там жили звичайні люди? Що не були причетні до справи?
Наталія Ковган, навіть Роберт цього не знає, тим більше автор. То залишається для уяви читача. А Роберт і сам себе не виправдовує. Є речі, які не виправдовуються! На війні, поза війною, є межа, за якою починається очерствіння душі. Роберт тому не виключення.
Так ось у чому справа, настільки це все було небезпечно там, настільки це було таємно тут і каралося позбавленням життям. Отже, я беру сміливість прогнозувати, що якимось чином умова чи договір був не виконаний і Роберт сам зробив те, що зробили б за нього, або ж йому допомогли це зробити. Я звісно можу помилятися, але ж просто так родину не вбивали б. Якщо я написала спойлер, автор може його видалити, я ж все розумію. Мені дуже сподобалося рішення Роберта щодо виконання завдання, коли його перевіряли. Він таки супер, шкода тільки, що в таких протиріччях, бо коли гинуть люди, якось хвалити за таке не правильно, хоч вони й були бандитами і заслуговували за свої діяння більшої кари ніж померти. От пишу коментар і такі неоднозначні відчуття. Ніби Роберт герой, і все робив правильно, бо умови, які склалися навколо нього, інших дій просто не давали шансу. Але щось за осад на душі і якесь не розуміння все таки присутнє, можливо я ще багато чого не знаю в цій історії і тому якогось пазла не вистачає, щоб була зрозуміла картина. Дякую Тарасе, щиро дякую. Моя б воля, я цю книгу б запропонувала в обов'язковому читанню нашим можновладцям, бо вони читають не правильні книги.
Nina Tololo, Це не спойлери, а ваші припущення. Вони мають право на існування і співпадають із припущеннями головного детектива!
Ну звісно чорне золото, -нафта, рідина, яка одних озолотила, а у інших забрала життя. Скільки коштів було потрачено на вдалу операцію, але скільки грошей потім було отримано за цю складну суміш. І так виживали там тільки ті, які дотримувалися суворих правил і намагалися дізнатися по більше про край, в якому перебували, бо це було важливо, життєво важливо. Не думаю, що Роберт не розумів всю складність і небезпечність таких походів і те, що батько йому хотів показати чим це може закінчитися для нього, але він один міг таким чином дістати кошти для своєї родини, а кошти були потрібні не малі, і заробити в країні легально в даній ситуації ніхто не міг з його родини. Отже, нічого не залишалося, як знову йти на смерть, бо вона тут теж була коштовна. Я розумію, Тарасе, що герої, це твоя уява, але це правда, чиста реальна правда, яка відбувалася і яка відбувається досі. Світ геть зовсім захлинувся в жадібності, і все те, що роблять наче для покращення життя, обертається людству лише бумерангом. Чомусь ми думаємо, що чим більше заробимо грошей на цьому світі, то нам буде добре в іншому. Одні йдуть на цей шлях бо безвихідь, інші для збагачення. Дякую і чекаю на продовження.
Nina Tololo, Для написання цього розділу, я читав про ці конфлікти і намагався розібратися в їхній природі, тому багато подібного можете прочитати навіть у новинах. Там справді кояться подібні жахіття, причиною яких є тільки одна річ - нафта.
Так, Африка то болюча тема для всіх. Після розпаду СРСР на території України залишилося багато зброї без відповідних документів на них, і майже вся вона була нелегально переправлена в африканські країни. Для когось, це був хороший заробіток, а для когось це була смерть, голод, каліцтво. Одні виправдовували такі дії, інші засуджували, і лише жителі та ті найманці знали ціну того всього. Десь там на іншому континенті в розкішних та зручних апартаментах відбувалися діалоги, укладали угоди, вирішували долі людей, навіть не підозрювали, хто і що за цими словами стоїть. І Роберт зі своїми побратимами не були новачками і багато чого пережили, і все таки змиритися з тими жахіттями, без наслідків було просто не можливо. Кожен жив зі своїми страхами і жахами. Дякую Тарасе, важко читати про Роберта, що йому прийшлося пережити, і як це все не легко тримати в собі і жити з цим. Думаю, що такі хлопці вже скалічені на все життя, - душею скалічені. І навряд чи їхня свідомість і світосприйняття повернеться до попереднього стану, таке забути не можливо.
Nina Tololo, На деяких прапорах навіть автомат Калашникова намалювали. Відправлена зброя зіграла для цього континенту фатальну роль. У його випадку цивілізація принесла як свої позитивні, так і диструктивні особливості.
Читаючи проду зразу ж згадала твір Лани Вернік Фантомна довіра, що правда там роки інші, та й ситуація теж, але молодий хлопець в силу обставин теж попадає в залежність і виконував роботу, від якої не був у захваті і теж його подорожі були по території Африки. Так от я подумала скільки в світі є угрупувань та різних систем, які переправляють зброю, наркотики, торгівля людьми, вербування найманців, і це не так далеко, це є і в нас в Україні. Ми живемо буденними проблемами і не підозрюємо, що наш сусід, чи наш знайомий причетний до цього всього. А саме болюче те, що і звинуватити таких людей однозначно не можливо. Звісно, що можна стверджувати, що є завжди вибір, і я теж була прихильницею такого твердження, але коли стосується життя твоєї родини, твоїх дітей, батьків, то чи можемо ми так бути впевнені в цьому. Так і в Роберта склалася ситуація така, що він стикнувся з стіною нерозуміння, осуду, страху... зі сторони своїх земляків. Той відчай і ті всі проблеми, які звалилися на нього і його родину просто вимусили його погодитися на такі міри. І вбити людину, це не так легко, і те, що він бачив і відчував, це теж було важко. І все таки в той час, як він думав, це був єдиний вихід.
Nina Tololo, У цих розділах хочеться показати його вагання, душевні муки, викликані вимушеною роботою. Це поступово ослаблюватиметься, з мірою перебування на війнах, далеких і чужих від власної...
Ну ось і познайомилися з Койотом. Згадую, як в молоді роки дивилася новини по ТБ про Афганістан і ті радянські лозунги, про те. що, які ми молодці, що допомагаємо іншим народам і той шок, ніби в тебе вилили відро крижаної води, коли стояла біля труни односельця, який загинув там на не нашій війні і не розуміла тоді за що, чи за кого хлопець помер так і не дізнавшись, що таке життя в довжину своєї сідини та зморшок. Біль та гнів ось, що принесла нам допомога народові Афганістану. Але багато військових таких, як Койот після цієї війни не змогли спокійно жити мирним життям і вдавати, що ніби нічого й не було. Це складно і те, як вони знаходили себе як раз і показує ця глава. Доля Койота не поодинока, таких хлопців багато, одні знайшли себе, інші так і живуть з тими страхами і кошмарами й досі. Те, що Роберт так швидко погодився для мене не стало несподіванкою, таким чином хлопець вирішував дві проблеми: і борг міг віддати і себе пристосувати в справі, почувати потрібним із побратимами, це йому ближче...Дякую Тарасе, не можу дочекатися, щоб дізнатися, що з ним трапилося і що він привіз з тієї "мандрівки", що викликало такий кінець для його родини?.
Nina Tololo, Попереду ще багато розділів. Ми переходимо до його мандрівок світом та поглядів на те, свідком чого йому довелося стати!
Тарасе, я певно зараз вас трохи здивую, але хочу поділитися тим моментом, який мене вразив у цій главі. Це момент, коли Роберт розповідає, як виходив на пробіжку перед роботою. Здається, звичайна справа, але яка воля показана тут. У цих простих словах показано, що людина не зламалася, незважаючи ні на що. Продовжує жити, тримати себе у формі, і продовжує шукати радощі навіть від роботи на цвинтарі. Та й не така і погана робота. В дитинстві можна боятися привидів, ставши дорослим, з ними можна навіть подружитися. А кому, як не Роберту про це знати.
Ця глава дійсно зачепила і нагадала, що воїн лишається воїном до останнього.
Наталія Ковган, Найбільше у таких ситуаціях завжди вражають деталі, які ми впізнаємо з власного бачення, що таке нормальне продовження життя. Роберт не припинив відчувати біль, але він водночас і не припинив жити повсякденними турботами. Його знаву почала хвилювати думка оточуючих, як і всіх цивільних людей, він став хвилюватися чи корисна зроблена ним робота людям - як і всі ми. Він почав згадувати довоєнний ритм...
Почну з кінця оновлення. Койот - чоловіки для татуювань вибирають образи койота не просто так, а щоб викликати думки про духовну і фізичну силу, витривалість, непохитний характер. Цей хижак є сильним, має непокірну вдачу і бажання завжди добиватися свого. Отже люди, які наважилися зробити таке татуювання в чомусь мають схожість із зображенням і можуть бути вхожі до якогось групування, яке має принципи та ціль існування, що перегукуються із рисами цього звіра. Так хлопці його знайшли і спасли від смерті, але це не було тим спасінням, яке потребував Роберт, - це був початок того жахливого кінця про який ми вже знаємо. Хотілося б щоб було по іншому, дуже хотілося б. Однак в нашій країні не має єдиного бачення проблем суспільства, все якось відокремлено одне від одного: там десь пани та пані живуть своїм життям і не мають бажання поглянути навкруг себе, що і як. Народ же виживає хто як може, пристосовується, виляє, плазує... Ті, хто хоче змінити на краще, зразу ж попадає в громадське нерозуміння чому йому тихо не сидиться. Саме в таке життя потрапив Роберт, бо містяни замість того, щоб прийти і помогти хлопцю розчистити чагарники, лише споглядали в стороні.
Nina Tololo, Ви чудово передбачаєте наступні розділи. І стосовно татуювання - ідеальна характеристика. Ви чудово здогадалися, що це був той самий вербувальник, на якого намагався вийти Стеценко!
Сьогодні якось особливо болюче читати про знущання над Робертом, які люди злі та байдужі. А ще в мене склалося таке враження, що його на роботу ніде брали не тільки із-за зовнішності, а й можливо це була робота Гагіка, щоб хлопець прийшов до нього відроблять ті злощасні гроші. Ситуація для родини жахлива і звісно,що Роберт відчував на собі провину, безвихідь нас пхає інколи в такі місця, і на такі дії, що ми ніколи не припустилися того б. Отже, все йшло до того, що Роберту нікуди діватися, хіба що в найми до специфічних загонів. Дякую Тарасе за оновлення, успіху тобі і наснаги у твоїх справах.
Nina Tololo, Дякую. Я намагався писати, уявляючи сучасні містечка!!
Ну це дуже жорстоко і зухвало як зі сторони депутата, та к і зі сторони народу, який знав правду, але боявся поспівчувати і допомогти родині захисника. Ось і наш менталітет, ми боїмося за своє, і не розуміємо, що нам ніхто не гарантує того, що ми в будь-який момент можемо стати жертвою тих же людей. Світом править корупція, влада, олігархія. Більшість людей не може відрізнити значення слів потреба і жадібність. Це, як азартні ігри, чим більше є тим більше хочеться. Роберт попав у пастку і тут хлопця винити не має за що. Я теж би пішла на все, аби захистити родину, ну майже на все....мені так зараз здається, а як би було в таких випадках, як у Роберта, то й справді не знаю. Дуже складно, дуже. І мені здається, що інколи вихід з ситуації (хоч і кажуть, що вихід завжди є) не є правильним, морально правильним, але по іншому просто ніяк. Ну це звісно моя власна думка і я можу помилятися. Дякую Тарасе, книга настільки потрібна нашому суспільству і вона така актуальна, що БРАВО за цю роботу.
Nina Tololo, Дякую. Вона створювалася не без перегляду новин і тому торкається багатьох важких сторінок сучасних суспільних криз!
Я завжди дивувалася, як дружно живуть в Україні вірмени та грузини. В нашій родині племінниця вийшла заміж за вірменина, і вся їхня велика родина (брати, дядьки...) проживають в одному селищі. Я із заздрістю споглядаю на їхні стосунки, вони між собою як одна сім'я, завжди тримаються один за одного. Нам би так. А ось і наші там далеко від рідної землі теж мають такі зв'язки, мабуть це нормально, це ріднить і зближує. І Роберту дуже повезло з лікуванням, бо не кожен ранений боєць має таку можливість. Жаль тільки він не оцінив це, що на лікування було витрачено багато ресурсів і я не тільки про матеріальні. Він міг би жити, але...
Nina Tololo, Але життя далі у нього склалося інакше. Йому трапилися не тільки хороші люди, які погодилися допомогти...
Коли читала емоції були за шкалою якихось меж, мені цікаво чи ми усвідомлюємо масштаб катастрофи цієї війни і чи гідно ми оцінили ті подвиги і ту самовідданість та самопожертву, той патріотизм і справжність військових та добровольців, та їх родин. Хто відповість за те, що молоді хлопці та дівчата вже ніколи не зможуть продовжити свій рід, чи ті діти-сироти назавжди втратили можливість батьківської ласки та любові. А саме страшне те, що це й досі продовжується. Що наші полоненні й досі там є. Вчора на всіх телеканал в новинах показували знущання в тюрмах наших сусідів, - і це викликає велике обурення і осуд, велике занепокоєння про наше майбутнє. Дякую Тарасе, за книгу, я знаю, що це твій задум, твоя уява, але вона реальна і актуальна. І звісно, що мовчати про це і робити вигляд, що проблем не існує, - це злочин. Дякую ще раз, дуже важко читати, але потрібно. Щодо сюжету, приголомшила родина пошуками сина та брата. Кожен, як міг і як вважав за потрібне не зупинявся і діяв в інтересах Роберта (окрім малих звісно). Окремо викликав сильне враження батько, його вчинок заслуговує на пошану і ті його слова Роберту, це просто.....не має слів.
Nina Tololo, Я написав цю книгу у 2019 році, тому при публікації наче заново читаю. Відчуваю подібні до Вас емоції!
Читати без сліз це оновлення нереально. Що відчував батько Роберта побачивши його в такому стані, боюся навіть подумати. Це жах, це страшно.... Від однієї думки про біль, яку витримують полоненні, стає холодно як на душі так і на тілі. А діти-сироти,- я все гадала, звідки ж беруться такі жорстокі і людино ненависні окупанти, і не підозрювала, що богом забуті сироти є найкращим "матеріалом" (вибач, Тарасе, за порівняння) для поповнення їхніх сил. Все важче і важче коментувати глави, бо те,що коїться там не підлягає ніякій логікі, ніяким виправдуванням. Весь час протистояють два світи, весь час йде битва за цінності, тільки в кожного вони свої. Дякую Тарасе.
Nina Tololo, Я б навіть сказав, що йде битва за збереження цінностей і закону, який варварськими методами розтоптується і порушується у військовий час. Подібні речі не повинні ніколи повторюватися!
Чим далі, тим жахіття стають ще жахливішими, просто немає слів, бо я навіть і соту долю не можу уявити ті страждання і той біль, які перенесли полоненні. Ось чому потрібно на державному рівні всіх, абсолютно всіх, які побували на війні, а особливо тих, хто пройшов полон РЕАБІЛІТУВАТИ і періодично повторювати і перевіряти їх стан. Допомагати всім їм призвичаїтися до мирного життя, знаходити себе потрібним і реалізованим.....Це така болюча проблема і тривалість її на превеликий жаль безкінечна, бо скалічені душі так швидко не полікуєш і протеза душі не існує, її не замінеш нічим. Дякую Тарасе, що наважився підняти таку важливу тему, читати такі описи дуже важко, дуже, але потрібно, бо вдавати, що все добре і такої проблеми не має, то не правильно, то безглуздя. Ці всі хлопці живуть серед нас, вони вертаються додому до своїх родин, до своїх дітей і так чи інакше, але існує взаємний вплив на одне одного. Тому потрібно захистити їх від себе ж. А суспільству треба вчитися жити з героями, з покаліченими героями.
Nina Tololo, Ви вгадуєте подальший розвиток сюжету. Полону присвячені ще два розділи, а далі словами Роберта ми розгляденемо його післявоєнну реабілітацію та спроби жити у суспільстві після полону.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати