Маленькі розповіді великого кохання

Він прийшов з війни в порожній дім, де його ніхто не чекав. Та й на службі, з часом, його попросили піти геть, бо якось враз став незручним - надто прямо, відверто та не політкоректно висловлювався. Таких в армії не люблять та й не лише в армії. І от, коли світ став для нього чужим, якось в затишному кафе до нього за столик підсіла молоденька дівчинка.
- А я вас знаю - сказала вона всміхнувшись.
- Звідки? - Запитав він здивовано, не в змозі відірватись від прекрасного обличчя.
- Не знаю - просто, як дитина відповіла вона - у мене таке враження, що ми знайомі і то не один рік, а дуже давно, можливо ще з минулих життів. Розкажіть мені про себе - попросила вона.
- Може тоді краще про нас - сумно всміхнувся він - ну, раз ми давно знайомі - жартома додав він, уважно вдивляючись в гарне обличчя.