Вікторія Фединишин

Я приймаю те, що мені дають –
Чи то любов, чи гнів ступає до порога.
Я свою долю вибрала, свій путь – 
Він був дарований мені від Бога. 

Не знаючи, кого зоря куди веде, 
Все одно наївно й свято сподіваюсь, 
Що кожен у житті себе знайде́. 
І час знайде́ для того, щоб покаятись. 

Не переймаюсь тим, про що за спи́ною говорять. 
Я бережу, як скарб всі найщиріші почуття. 
Ціную тих людей, що завжди поряд, 
Мені дарують віру в світле майбуття. 

Беру з життя моменти головні, 
Що дозволяють мріяти й творити. 
Люблю людей з найкращих снів! 
Хочу, щоб усі уміли так любити!!!