Мій кримінальний бос

— Їдь, — каже він жорстким тоном. — Із цього району, а краще з міста. Або взагалі з країни. Зроби, як я сказав — і з тобою нічого не станеться.
Від його слів стає страшно.
— Паша… це… це жарт? — мій голос тремтить.
Островський хитає головою:
— Мені час. Приємно було побачитись.
— Що? Побачитись?
Усередині спалахує раптова злість. Я схоплююся. Біжу за ним у коридор.
— Островський! Поясни! Що ти накоїв? Куди ти мене втягнув?
Але він іде, залишаючи мене одну.
П’ять років тому він кинув мене за день до весілля. Я не встигла навіть сказати, що вагітна. Просто зник. А тепер повернувся, щоб зламати мій маленький світ.
Які б таємниці не приховував Павло Островський, їм не зрівнятися з моєю.
Я ніколи не зізнаюся, що в мене є донька… від нього.