Наталя Черкас

Щирому Читачеві – від щирого автора
Весна і Літо мої, на жаль, вже в минулому. Як кажуть, час збирати каміння. А в мене таке відчуття: я його ще й не розкидала. Бо не здійснила заповітної Мрії, що з ранньої юності зростала в найпотаємнішому куточку Душі. Маючи непереборний потяг до літературної творчості, до останнього часу не мала можливості реалізувати своє покликання. Зовні виглядала цілком успішною. Та відчувала: живу не своїм життям. Нелегкі, інколи – трагічні, обставини упродовж довгих років не залишали сили й часу хоч би на кілька кроків наблизитися до Мрії. А яке воно життя – без Мрії?
Неймовірно: час настав і сили знайшлися у самісінькому пеклі луганського літа 2014 року – під залпи «градів», свист снарядів, тріск автоматних черг, біг наввипередки з осколками, без світла, води і хліба. Людина думає про Вічність, коли кожна мить може стати останньою…
Роман «Чисті джерела» є першим із давно задуманої й омріяної мною трилогії «Книга життя. Правдива історія». Майбутня трилогія – автобіографічна, але, на мій погляд, скоріше – соціально-психологічна, бо має на меті відобразити й осмислити трагедію особистісної нереалізованності кількох поколінь української інтелігенції, що в буремні роки, на зламі історичних епох заблукала й досі ще блукає в пошуках самоідентифікації й сенсу життя (свого власного «шляху до Храму»).
Хто ми, діти часів «застою» і «перебудови», виховані радянською «імперією Зла» так, щоб існували без Коріння, не пам`ятаючи своїх Джерел, майже забувши рідну Мову? Які ми, нащадки могутньої козацької слави? Чи здатні навернутися до Чистих Джерел свого Народу, щоб нарешті стати самими собою: сильними, мужніми, талановитими українцями, гідними подвигів великих пращурів заради свого Народу? Вистраждана відповідь на ці питання – провідна тема майбутньої трилогії.
Для мене, пра-пра-пра…онуки славетного уманського полковника, що за примхою Долі все свідоме життя прожила в російськомовному середовищі Донбасу, написати роман рідною
українською мовою – неабияке випробування. Виклик Долі, який я, як справжня козачка, приймаю з вдячністю і великою відповідальністю.
Впевнена: генетична пам`ять, код ДНК – уперта річ, а поклик крові – не просто гарні слова.
Буду щаслива, якщо моє щире слово знайде відгук у Вашій Душі. Це стане моїм особистим скромним внеском – маленькою краплиною до могутнього океану нашої Єдності, нашої спільної Перемоги. Перемоги й над зовнішнім ворогом, що нахабно плюндрує нашу Землю, і над внутрішнім, що давно міцно вріс у нас самих і нізащо не хоче звільняти свідомість.
Цей, внутрішній ворог, що плюндрує наші Душі, – найнебезпечніший…
А тепер, написавши Вам цього листа, прошу Бога допомогти мені грішній, дати таланту і сили здійснити Мрію всього життя. Благаю про Мир, спокій, взаєморозуміння, процвітання, щастя, здоров`я й Любов для всіх людей на Землі. А особливо - в ці трагічні часи випробувань – для нас, мої дорогі брати і сестри, і для нашої єдиної в світі – України.
Хай береже Бог всіх нас і нашу Батьківщину.
Слава Україні!